Cвят-вечір у Крехівському монастирі

Деталі

Створено: Понеділок, 11 січня 2010, 16:47

 

Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви проголосив вірним 2010 рік «Роком християнського покликання з особливим наголосом на покликанні до богопосвяченого життя».

 6 січня, у навечір’я Різдва Христового, Преосвященіший Владика Михаїл Колтун, Єпископ Сокальсько-Жовківський відвідав монастир отців Василіян у Крехові, щоб розпочати різдвяний цикл свят власне з монашим наголосом. Після зустрічі Преосвященіший Владика Михаїл разом з усією братією та вірними відслужив Велике Повечір’я.

 

На завершення Великого Повечір’я Владика Михаїл, роздумуючи про народження нашого Спасителя, наголосив на тому, що «...сьогодні ми починаємо це різдв’яне свято святкувати, Ісуса Христа народженого на землі, народженого серед нас, народженого в наших родинах, народженого в наших серцях. Нехай воно не буде для нас звичкою, що це ялинка і дух страви, але хай це буде для нас віра в живого Христа, який прийшов конкретно до мене, конкретно до кожної особи. Це є свято...», і побажав усім присутнім «...що сьогодні прийшли на нашу спільну молитву, веселих свят, наповнення вірою у Христа присутнього, у Христа живого, у Христа народженого, який є серед нас, і живе щоби ми могли тішитися живим Богом, живим Його словом, яке Він нам дав щоб ми жили. Щоб і те Слово і в нас тілом сталося, щоб Його прихід стався в нас, щоб ми могли цю радість розділити між нами, щоб ми могли навчитися прощати ворогам, терпіти ближньому, допомагати ближньому...»

 

Після відправи Великого Повечір’я відбулося посвячення величної вертепної стаєнки, яка своєю красою притягує у вірі усіх вірних і прочан крехівського монастиря оо. Василіян. А опісля Преосвященіший Владика Михаїл разом з усією монашою братією розділили святу вечерю, розпочавши її із смачної куті, приготованої монахами монастиря. Під час святої вечері Владика Михаїл промовив до братії словом про богопосвячене життя, про суть стану богопосвячених осіб і їх роль у нашій Церкві. Владика Михаїл звернув увагу на те що «...перш за все ми повинні набиратися і вдосконалювати це покликання в тому розумінні щоб не дбати самі про себе але більш глибше формувати своє служіння. Монаше покликання – це глибокий і таємно скритий поклик. Це досвід дуже глибокий щоб могти закликати інших людей до святости і чистоти. Так само і новики щоб могли навчитися не тільки молитися, але найперше повинні стати людьми. Усі монахи, як і зі сторони виховників, так і тих кого навчають та виховують, повинні набувати і розвивати людськість, а потім вже на базі людської моральності розвивати монаше більш глибше покликання. Ми повинні берегти людську гідність, а опісля вже у євангельський спосіб розвивати її. Ми всі до цього є покликані. І в цьому переконанні тоді ми приймаємо вже монашество для того щоб збагачуватись по-євангельському, і збагачувати всіх інших які нас оточують. Ми покликані для того щоб не дбати про себе, а найголовніше щоб служити один одному, бути потрібними один одному, бути жертвенними один одному і приймати на себе тягарі одні одних... »