Спомини про пані Станіславу Колтун

Деталі

Створено: Вівторок, 28 червня 2016, 14:35

Беручи участь у похоронних богослужіннях пані Станіслави Колтун, люди, які добре знали її поділилися своїми спогадами про неї.

Отець Роман Біль, канцел Зборівської єпархії та протосинкел Сокальської єпархії, розповів: «Знав пані Станіславу з часу, коли почав працювати в єпархії. Не раз ступали з Владикою до її дому, навіть ночували у неї. Вона дуже дбала, щоби не був голодний, з молитвою відпроваджувала. Була такою людиною, що до неї ставилися як до рідної мами, бо вміла пригорнути до себе словами, діями і гостинністю. Жила не в багатих палатах, а в скромній маленькій хатинці, але завжди в тім віконцю виглядала і зустрічала всіх. Найбільш запам’яталося, що вона була молитовною. Коли ми разом були на церковних празниках, освяченнях храмів, то вона була по-особливому піднесена духом і раділа, що її брали до тих подій, вона це все хотіла бачити і тішилася людьми, що в них є торжество».

Отець Мар’ян Ференц, ЧНІ, наголосив: «Дякую Богу за її щирість! Коли ми ще в підпіллі відвідували її, то вона всіх дуже щиро приймала і була побожною, праведною і напевно Господь в день Всіх Святих забрав її по нагороду до вічності. Вона була зичлива, тішилася, що може прийняти нас, коли ми в підпіллі приходили до неї на вулицю Мельничука у Львові. Св. Альфонс, засновник згромадження Редемптористів каже: «Все, що я маю доброго, завдячую своїй матері». Тож я думаю, що все, що є добре в Владиці, то завдячується його матері. Напевно вона з вічності буде молитися за нас, щоб ми мали ласку витривання в доброму і колись змогли зустрітися в щасливій вічності, щоб прославляти Бога».

Сестра Іванна Завіська, згромадження Непорочного Серця Марії, розказала, що доглядала за мамою Владики два роки тому, коли вона у 2014-му занедужала. «Пані Станіслава переживала, не хотіла задавати комусь клопоту, бажала сама все робити. Потім, коли вона привикла до своєї хвороби, то вже не хотіла, щоб хтось нею опікувався. Вона сама все робила. І в такому віці 92 роки вона заставляла себе і їй вдавалося це за Божою поміччю. Вона не ніжила себе, а маючи дев’яносто років молилася стоячи, ніколи не сідаючи. Старалася бути доброю, комусь допомогти, дати, не була скупою. Завжди молилася за всіх, хто цього потребував. Вона говорила, що мала видіння, що люди просили її молитися за них. Це були священики і опущені люди. Тими днями я мала прийти доглядати за нею, але вона швидше відійшла у вічність».

Отець Василь Крушельницький, працівник Єпархіального управління, знав покійну Станіславу від самого початку священичого служіння (2001 р.). «Чисто випадково, з єпархіального управління з Бродів, послали мене до неї до дому, - розповідає о. Василь - щоб передати пакет документів і до мене вийшла старшого віку жінка, яка не цікавилася особливо, хто я є, хоча я представився, але скромно привіталася. Потім наступні рази коли я туди приїжджав, то вона зустрічала з особливим спокоєм, говорила зі мною так, якби мене давно вже знала і була в близьких стосунках, можна сказати родинних. Завжди коли приїжджав до неї, то щось привозив для старенької, вона тим тішилася, а її вдячність була особливою. То треба було вміти бути таким вдячним, бо хтось там скаже слово, два, а вона мала цей особливий дар».

Уляна Колтун-Будурович, внучка, так пише про бабцю Станіславу: «Таємницею її світлого і довгого життя є Молитва. Яка завжди тримала її і була невіддільною від неї. Навмисно пишу «є», бо вірю, що «у місці світлому, у місці квітучому, у місці спокійному, звідки втекла болізнь, печаль і зітхання», вона й далі буде молитися за нас, як молилася за нас за свого життя. Вона любила квіти. Думаю, багато хто пам’ятатиме бабині (особливо) тюльпани, лілеї та інше різноквіття і різнотрав’я в її городі, в котрому поміж квіти десь росло трохи бульби чи кропу. На похороні було багато квітів…»

Світлина з архіву: 90-ліття пані Станіслави в храмі св. Йосафата м. Жовкви.

Прес-служба єпархії