Пошук по сайту

Медіа Партнери

 

Пам'ятник "Борцям за волю України" освятили в Андріївці

16-12-2018 р. Б. у парафії УГКЦ святого Миколая Чудотворця в с. Андріївка (Мармузовичі), відбулась пам'ятна подія. 105-ліття церкви, 15 років священства настоятеля храму о. Євгена Мигаля та освячення пам'ятника "Борцям за волю України" неподалік церкви. З цієї нагоди Кир Михаїл (Колтун) єпископ Сокальсько-Жовківський очолив архиєрейську Божественну Літургію, по завершенні якої освятив пам'ятку.

У своїй проповіді владика наголосив на важливості об'єднання всіх людей, зокрема в Церкві, бо найважливішим завданням-покликанням кожної людини є поглиблювати свої стосунки з Богом та людьми, творячи одну спільноту і виконуючи тим самим заповіт Христа, щоби всі були одно. «Нам треба спішити до храму, для того, щоби виявити нашу співучасть із всією Церквою» (Нище подаємо детальніший витяг з проповіді архиєрея)

По звершенні Божественної Літургії владика привітав всіх присутніх у храмі, зокрема адміністратора парафії о. Євгена Мигаля із 15-річчям священства, побажавши йому особливого Божого благословення, щоби він міг у радості служити Богові і людям і бути в тому щасливим. 

о. Євген висловив щирі слова подяки преосвященному архиєрею: «справді, серце кожного з тут присутніх є відкрите для того Вашого єпископського слова, яке немов той промінь пронизує сьогодні серце кожного. З любов‘ю сьогодні Вас огортає ось ця громада, яка є присутня тут... Хочу зауважити одне, що тут сьогодні стоїть живий свідок підпільної Церкви...

Яке значення має пам‘ятник, який сьогодні будемо посвячувати? 

Найперше, це те, що ми по кропинках, як наша Греко-Католицька Церква, збираємо сьогодні пам‘ять, як церковну, так і національну. Ми сьогодні хочемо ще більше збагнути в своїй свідомості, «хто я?». Нехай кожен собі це запитання задасть.

Сьогодні, коли бачимо 105-річчя нашої церкви, можемо повернутися далеко назад і побачити того Серевина Левицького, пароха, будівничого цього храму, греко-католицького священика о. Івана Біляка, який також був тут адміністратором. Сьогодні ми можемо проходити цю довгу дорогу і побачити, хто є в цій Церкві. Це наші діди і прадіди, ми бачимо мучеників, іспровідників віри, тих священиків, які справді не побоялися сказати «НІ!» злу, яке насувалося на нашу Україну. Чи не священики греко-католицькі в 20-х роках підносили нашу Церкву, наш народ, нашу культуру? Погляньте, яких пожвижників ми маємо. Митрополит Андрей Шептицький... Йосиф Сліпий, тисячі священиків, монахів, монахинь, сотні тисяч вірних нашої Церкви опинилися в лабетах смерті і не похитнувся ніхто. Вони не побоялися ціною власної крові, ціною свого власного життя встояти у вірі, віддати своє життя за віру, за Церкву, за народ. 

Ми дякуємо Вам (владико) що Ви також є присутні, що через ті святительські руки я також колись отримав цю дорогу до Христа. 

Нехай всемилосердний Господь благословить Вас".

Також о. Євген подякував священикам, громаді, представникам влади, парафіянам з околиць, хористам та тим, які спільно долучилися до побудови пам'ятника, зокрема дванадцятьом сім'ям з православної громади у селі. 

Від імені парафії вітали архиєрея також і діти. 

Парафіяни привітали свого настоятеля з 15-річчям священства. 

Слова привітання висловили також представники влади. Зокрема депутат Петро Жукровський, за старання в побудові пам'ятника "Борцям за волю України" вручив о. Євгену Мигалю пам'ятну монету Львівської Обласної Ради із зображенням митрополита Андрея Шептицького. 

СВІТЛИНИ

"Наше життя вийшло від Бога і з Богом має ріднитися, так, як ми ріднимося в своїх сім'ях, родинах, тим більше, ми наше життя повинні завдячувати Богові, і то щодня, щораз і щораз.

Господь дав нам життя, щоб ми, як люди створені по образу Божому, творили лице землі і в імені цього сотвореного світу, в якому живемо, щоб возносити Богові подяку, славу, честь, сповняючи при тім Божу волю. Оце є наше покликання, - не просто дивитися на світ матеріальний, корисний, приємний, але, як на світ, в якому Господь діє і утримує його при існуванні своєю силою, і ми маємо вірити в це. Це є наша віра, до якої ми маємо щораз признаватися.

Ми маємо вивчати волю Божу, щоб не відхилятися від неї, а воля Божа це є наша святість, наша праведність, любов до Бога, до ближнього - це є наше покликання.

Заповіді Божі настановляють нас і заохочують, щоб ми гідно поводились супроти Бога, супроти ближнього і всього сотвореного світу...

Найперше, маємо вміти управляти собою і були відповідальними також за свого ближнього, і за те життя, яке Господь нам дав...

Церква має одне спільне покликання - єднатися з Богом і спілкувалися між собою, бо як між нами немає єднання, то і з Богом не буде

Нам зараз так важно осмислити нашу віру і покликання, те, що ми маємо признати один одного в житті, щоб жити в мирі, бо Господь не сотворив світ, щоб ми ворогували між собою, хто сильніший, хто мудріший чи багатший, а щоб ми взаємно ділилися тими дарами, які Господь нам подає, це є важливо - щоби ми мали опіку над життям і в імені Бога могли послужити навзаєм. Церква нам в цьому допомагає через Євангелію, в якій Господь подає нам приклад, притчі, дії, до яких ми прирівнюємо своє життя. 

Ми можемо ті виклики часу також розуміти, щоби наше з вами служіння, нашу віру на цьому розвивати. 

Україна поділена на різні конфесії та уподобання, і так їй важко прийти до того об'єднання, але сталося: православні гілки об'єдналися в якійсь мірі. Для нас, як для Греко-Католицької Церкви це є важливо, ми давно об'єднані із вселенською Церквою, ми за це об'єднання терпіли переслідування, нас хотіли роз'єднати, відірвати від цього кореня, протиставити своєму народові, але ми зберегли своє лице, зберегли лице Церкви, вірності, і до цієї вірності Господь кличе всіх інших, щоб могли об'єднуватися в Церкві. 

Те, що православні зробили цей крок на зустріч до об'єднання, це є той крок, щоби дальше іти і об'єднувати Україну і об'єднуватись у Вселенській Церкві, так, як це було на початку. До тої єдності ми усі тепер прямуємо, а на тій дорозі ми всі повинні жити в мирі, в жертвенності, щоб "поки ми в дорозі, могли миритися..."

Прикро згадувати про відношення РПЦ до наших церков, тут закорінених в наше життя, але не може так довго тривати, і ми сьогодні, разом з нашим Патріархом, який привітав предстоятеля православної Церкви, митрополита Епіфанія. Цей видимий крок є благословенний для того, щоби Церква спільно молилася за Україну, за владу, за народ.

Мені так прикро було, коли я довідався від єпископа православної Церкви московського патріархату, що частина людей не молиться за Україну, то значить, що не молиться за тих людей, які живуть на цій землі. Не молиться і не хоче молитися. Яка ж то Україна може бути, яке ж це розуміння єднання народу, яке ж це розуміння нашого спільного життя? То є страшенний поділ, до якого ще залучають Бога, церкву, священиків. Це є велика рана і біль роз'єднання, бо всі ми стримемо (прагнемо) до миру, до взаємного порозуміння.

Як важливо щоб ми, люди, в житті не ворогували, щоб ми в сім'ї не ворогували, щоб берегли родину, як ту домашню Церкву, в якій маємо шукати згоди у великій нашій терпеливості та жертвенності. Як важливо, щоб ми цінувалий цей мир Христовий і мали його в своєму серці. Як важливо, щоб ми дарували його дітям, родині, парафії, щоб ми не ворогували і не завидували, так, як сьогоднішній апостол говорить: щоб ми в серці не плекали ворожих замірів люті, ненависті, зависті, гордині і всього злого, але щоб ми могли жити в мирі, бо саме так, ми крок за кроком йдемо в нашому християнському житті до єднання. 

Євангелія говорить нам про проказу, і в сьогоднішньому часі цією проказою є гріх, гріх роз'єднання. Коли би ми всі так ревно молилися: дай нам Господи отого єднання, в якому ми би тішилися один одному, це буде молитва.

Всіх нас сьогодні заохочую унаслідувати ці євангельські "стрічки", в яких ті прокажені молилися, щоби Господь їх уздоровив, а Ісус сказав: ідіть покажіться священикам і будете здорові.

Ми сьогодні є в Церкві, і що нас найбільше болить? Роз'єднання! Наше серце є зранене отою віковою трагедією роз'єднання, а ми сьогодні молимося за мир в Україні... Ми молимося за з'єднання Церков, щоб воно було таким, як Господь заповів: "щоб всі єдино були", так як ми, наша Українська Греко-Католицька Церква з'єднана з апостолом Риму, якого Господь назнаменував особливою ознакою, щоб він очолював це земне Боже Царство, щоб він був предсідником любові для усіх християн, щоб він був виразним знаком єднання, навколо якого ми, як християни, єднаємося на землі.

Сьогоднішнє проголошення воз'єднання православної Церкви дає нам нагоду бачити ці кроки в Божій історії, в історії нашого народу, тому що ми маємо єднатися, миритися і молитися за мир, за єднання між нами, для того, щоб ми могли радіти тим миром, яким Господь назнаменовує наше життя... 

Ми сьогодні молимося і на далі продовжуймо молитися, щоби Господь залікував наші рани сварні, гніву, ненависти, розподілу, а з'єднав нас усіх своєю любов'ю, щоб ми в любові могли один одного признавати в нашому житті і молитися за кращу долю, до якої нас кличе Господь(Зі слова преосвященного владики Михаїла). 

Прес-служба єпархії

Слово Боже на щодень

Читання Катехизму УГКЦ