Тиждень Духовності в Сокальсько-Жовківській єпархії

 

Завантажити word

На відзначення пам’яті, святого християнського життя  та плекання чеснот віри, надії і любові   

• Блаженного Климентія Шептицького (17 листопада 1869 р. - 1 травня 1951 р.)
• Блаженного Омеляна Ковча  (20 серпня 1884 р. - 25 березня 1944 р.)
• Блаженної Йосафати Гордашевської (20 листопада 1869 р. - 7 квітня 1919 р.) 
• Блаженної Тарсикії Мацьків (23 березня 1919 р. - 17 липня 1944 р.)     

 «Господь бо дає мудрість, і з його уст виходить знання і розсудливість» (Прип. 2, 6)   

«Тепер же зостаються: віра, надія, любов – цих троє; але найбільша з них – любов» (1Кр.13, 13)

 

У програмі передбачені наступні заходи:

• щоденна спільна молитва за участю священнослужителів різних конфесій; 
• духовне слово священика згідно молитовних намірень (подані нижче); 
• перегляд тематичних фільмів про Йосафату Гордашевську, Омеляна Ковча, Тарсикію Мацьків;
• Хресна дорога для дітей та молоді (видання Сокальсько-Жовківської єпархії); 
• спільне читання Святого Письма з поясненням; 
• організація екскурсій у музеї та храми м. Львова та інших міст;
• організація для молоді духовних прощ до святих місць свого краю;
• тематичні лекції, виховні години про плекання чеснот віри, надії, любові на прикладі блаженних та їх важливе значення у житті кожного християнина; 
• оформлення приміщень навчальних закладів з використанням цитат Святого Письма; 
• зустрічі священиків з педагогічними колективами; 
• заохотити учнівську молодь до пошуку і поширення відомостей про життя і служіння вищезгаданих блаженних;
• реколекційні науки для вчителів і вихователів, конференції;
• благодійна акція «великодній кошик. Допоможи тому, хто захищає нашу Батьківщину»
• Також школярам та педагогам рекомендується відвідати парафіяльні храми та приступити до Сповіді і Святого Причастя з метою приготування до світлого празника Воскресіння Христового.
• Просимо висвітлювати проведення заходів Тижня духовності на сайтах навчальних закладів та відділу освіти, надсилати матеріали у ЗМІ, а також поділитися цікавими матеріалами для використання у інших навчальних закладах. 

 

 

За правління імператора Адріана жила в Римі вдова Софія з трьома доньками, що називалися Віра, Надія і Любов. Побожна мати назвала своїх дочок іменами трьох богословських чеснот. Вона дбайливо виховувала доньок, даючи їм приклад мужності та витривалості у святій вірі.

Під час переслідування християн 137 року матір з доньками ув'язнили та відправили на суд до імператора. Після безуспішного намагання схилити дівчат до відступництва від святої віри розлючений імператор наказав замучити невинних дівчат, а матір відпустити на волю. Софія поховала тіла своїх доньок, а сама провела у молитві три дні біля їхнього гробу. Третього дня Бог забрав її святу душу до Себе. 

Молитва до святих мучениць Віри, Надії і Любові та матері їхньої Софії:
О, святі і достохвальні мучениці Віро, Надіє і Любове і мужніх дочок мудра мати Софіє, до вас нині звертаємося зі щирою молитвою; бо хто може заступатися за нас перед Господом, якщо не віра, надія і любов, ці три наріжні чесноти, образ яких ви на собі показали! Ублагайте Господа, щоб Він покрив нас Своєю невимовною благодаттю в скорботах і напастях, спас і зберіг як благий і чоловіколюбець. Його славу, як незаходиме сонце, нині бачачи, допомагайте і нам у наших смиренних молитвах, щоб простив Господь Бог наші гріхи і беззаконня і щоб помилував нас грішних і недостойних заради Його щедрот. Моліть же за нас, святі мучениці, Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж славу возсилаємо, з безначальним Його Отцем і Пресвятим, і благим, і животворчим Духом нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Вступні молитви

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. (тричі)

Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші.

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.

Богородице Діво, радуйся, благодатна Маріє, Господь з Тобою. Благословенна Ти між жінками і благословенний плід лона Твого, бо Ти породила Христа Спаса, Ізбавителя душ наших.

 

Молитва Митрополита Андрея Шептицького про Божу Мудрість 

Предвічний Боже, зішли на нас з високого неба Твою святу мудрість, просвіти нею наші уми. Нехай Божа Мудрість поведе нас дорогою Правди, нехай стереже нас від ложі й обману.

 

Боже, дай мені розум і душевний спокій, щоб змиритися з тим, чого я не можу змінити; силу, аби змінити те, що можу і мудрість відрізнити одне від другого. (блаженний Климентій Шептицький)

 

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. (тричі)

1 день

Софія Київська – дороговказ до вічної мети дітей Української Церкви та народу

  Намірення: Молімося за Український народ, щоб став народом Божим, що нездоланною надією торує шлях до власної обіцяної землі, до повноти Божої любові та миру. І дороговказом йому на цьому шляху зоріє Премудрість Божа, втілена в його історію, – наша Софія Київська. 

 

Промовляє учень:

Вседобрий Господи Боже, зішли на мене Святого Твого Духа, щоби просвітив мій розум та дарував мені розуміння таїнств віри, об’явленої Ісусом Христом та проповідуваної Святою Церквою. Дай мені розуміння науки, яку вивчаю та зміцни мої духовні сили, щоб все, чого я навчуся, було для більшої Твоєї слави, на потіху моїм батькам та для добра моєї Батьківщини України.

Пригорни мене до себе, Боже, як ти пригортав малих дітей, кажучи "Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таких Царство Небесне" (Мт. 19:13). Не залишай мене, особливо коли мені буде важко вчитися.

 

Промовляє учениця:

Відкрий мої очі, щоб вони бачили все, що Ти сотворив і відкрий мої уста, щоб могли завжди дякувати Тобі за всі дари, якими Ти мене обдарував. Дякую Тобі за дар життя, за дар моїх батьків і за ласку, що маю можливість вчитися. Допоможи мені максимально скористатися цією можливістю. Нехай мої уста стануть Твоїм інструментом, щоби вони вимовляли лише добрі речі і були замкнені на погані слова, на слова осуду, обмови, образи та різні слова проти Тебе і проти ближніх моїх. Відкрий мої вуха, щоби вони завжди чули Твоє слово, добрі речі, повчання, напоумлення і були замкнені на погані слова.

Прошу Тебе, опікуйся моїми вчителями, викладачами та наставниками, щоби вони змогли за прикладом Ісуса Христа, Доброго Вчителя, сповнити свою місію навчати. Дай мені, Господи Боже, добру пам’ять, щоби я міг добре вчитися та запам’ятовувати все необхідне для життя з Тобою, у святій Церкві, під покровом Пресвятої Богородиці, моєї Вчительки тепер і у вічності. Амінь.

 

Послання до Коринтян (1.18-31):

18 Бо слово про хрест - глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа.
19 Писано бо: «Знищу мудрість мудрих і розум розумних знівечу!
20 Де мудрий? Де учений? Де дослідувач віку цього?» Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу?
21 А що світ своєю мудрістю не спізнав Бога у Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді.
22 Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають, -
23 ми проповідуємо Христа розп'ятого: -ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган,
24 а для тих, що покликані, -чи юдеїв, чи греків - Христа, Божу могутність і Божу мудрість.
25 Бо, нібито немудре Боже - мудріше від людської мудрости, і немічне Боже міцніше від людської сили.
26 Погляньте, брати, на звання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних;
27 але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, -
28 і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було,
29 щоб жадне тіло не величалося перед Богом.
30 Тож через нього ви у Христі Ісусі, який став нам мудрістю від Бога і оправданням, і освяченням, і відкупленням,
31 щоб було, як написано: «Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться.»

 

Відео про храм св. Софії у м. Києві – Софія Київська (7 чудес України) 7chudes.in.ua/nominaciyi/sofiya-kyyivska 

Вирішив один чоловік побудувати дім. Спершу він викопав глибоку яму під фундамент. У нечасті хвилини відпочинку видно було йому тільки хмари на небі і ноги людей, які йшли зовсім поряд.

Коли фундамент був готовий, чоловік почав зводити стіни першого поверху. Тепер він стояв на землі, а під час відпочинку міг дивитися в будь-який бік. Та й видно було йому звідти набагато більше за те, що міг він роздивитися досі.

Чим вище виростав дім, тим далі чоловік міг бачити. З другого поверху чоловік міг бачити майже всю вулицю, а з третього – сусідню. І коли чоловік вибрався на дах будинку, то побачив ціле селище – усі будинки, вулиці, провулки. Видно йому стало і те, куди і чому поспішають вулицями люди.

Так само змінюється і наше уявлення про оточуючий світ. У дитинстві ми помічаємо небагато, а те, що бачимо, часом не спроможні правильно оцінити. Дорослішаючи й навчаючись, ми здобуваємо дедалі більше знань. Щороку оточуючий світ стає більшим і складнішим.

Чим вище підносяться вгору стіни нашого життя, тим різноманітнішим постає перед нами навколишній світ. При погляді з висоти стає незначним те, що нам було видно з першого чи другого поверхів. Деталі розпливаються, усе меншає.

З якого поверху дивитеся на життя ви? Чи не занизько сидите, розглядаючи лише дрібниці, і чи не зависоко видряпалися, втрачаючи з поля зору багато речей?

Коли я був дитиною, то як дитина говорив, як дитина міркував, як дитина розумів; а коли став мужем, тоді відкинув дитяче. Тепер ми бачимо ніби у тьмяному дзеркалі, тоді ж віч-на-віч; тепер я знаю частинно, а тоді пізнаю, подібно як і я пізнаний. (1 Послання до Коринтян св. ап. Павла 13:11,12)

 

Зустрілися якось мудрець зі старцем.

– Що для тебе, отче, головне? – запитав мудрець.

– Святість – бути чистим перед Богом і перед людьми.

– Е-е, отче, мудрість куди важливіше.

– У чому ж міра мудрості? – запитав старець.

– В умінні відрізняти добро від зла, – відповів мудрець.

– А святість – в умінні творити добро і утримуватися від зла.

* * *

Так чи не являється мудрість лише сходинкою до святості?

Вислухаємо сутність усього: бійся Бога і заповідей Його дотримуйся, тому що у цьому все для людини. (Книга Екклезіаста 12:13)

 

 

 2 день

Блаженний Климентій Шептицький – ісповідник віри, мученик за Христа

(17 листопада 1869, Прилбичі, Яворівський повіт, Королівство Галіції і Лодомерії — 1 травня 1951, Владимир) 

Блаженний Католицької Церкви, церковний діяч і архімандрит монахів Студійського уставу, брат Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького. Був послом до Галицького сейму та Віденського парламенту, заступником голови Господарського Товариства.   

Послухом посвячуємо Богові наш найцінніший скарб, нашу власну свобідну волю. Жертва волі – це найвищий ступінь зречення. Тому Бог нагороджує вірне сповнення цього обіту, даючи найвище добро: силу покори та премудрість покори … для того, хто здобуде ту ласку, відкритий шлях до всіх чеснот і всієї святості. (сщмч. Климентій Шептицький)

 

Намірення: Молимося за щиру повагу до батьків і наставників, які своїм повчальним словом і щирою любов’ю плекають серця і душі дітей, разом зростаючи у Божій благодаті. 

Промовляє учень: 

Добрий Боже! Твоїй опіці доручаю наших батьків. Своїм Провидінням дивися за ними. Благослови їхній труд, підтримуй їхнє життя. Уділи їм благодаті завжди бути з’єднаними з Тобою. Помнож їхню віру, уповання на Тебе і любов серця; нехай у Тобі знаходять справжній мир. Допоможи нам постійно пам’ятати і активно допомагати батькам, щоб ми могли їм віддячити за блага, отримані від них. Батькам нашим належить слушний відпочинок, а все ж таки вони турбуються про нас постійно. Подай їм, Боже, спокійний вечір життя та будь із ними, щоб не почувалися самотньо. Продовж дні їхнього життя, додай сил і надії, а колись дай осягнути вічну нагороду на небесах. Амінь.

 

Промовляє учениця:

Отче наш! Через Сина Свого, Господа нашого Ісуса Христа, Ти вказав родові чоловічому істину і путь до Тебе. Ти силою Духа Святого розпалюєш серця наші до шукання істини й добра. Просимо Тебе, Боже, щоби вчителі і наставники наші, скріплені наукою Ісуса Христа і світлом Духа Святого, помагали нам пізнавати волю Твою святу, вчили розрізняти, де істина, а де полова; розпізнавати, де добро панує, а де зло підкрадається. Нехай же вони ведуть нас до Тебе через мудрість серця, що від Тебе, Боже, походить. Амінь.

 

Господи, Боже наш, що покликав отця Климентія, щоб через тишу його духа і святого його життя, повного скорботи Христового в'язня, подати духовну й моральну обнову й відродження нашому народові, даруй - через його молитовне заступництво та, особливо, натхнення і провадження Святого Духа - правдиве покаяння й щире навернення до Тебе та Твій - Божий мир і спокій та спасіння душам нашим, а його християнські монаші чесноти і святість прослав на наших престолах, щоб хвалилося й славилося ім'я Твоє - Отця, і Сина, і Святого Духа. 

Амінь.

 

Євангеліє від Матея, 15

1 Тоді приступили до Ісуса фарисеї та книжники з Єрусалиму й кажуть:
2 “Чому твої учні порушують передання старших: не миють рук, коли споживають страву?”
3 А він у відповідь сказав їм: “А ви чого порушуєте заповідь Божу вашим переданням?
4 Бог бо заповідав: Шануй батька твого й матір. І далі: Хто проклинає батька-матір, хай буде скараний на смерть.
5 А ви кажете: Хто скаже батькові чи матері: Добро, яким би я міг допомогти вам, є дар (Божий)! –
6 той може вже й не шанувати свого батька чи матір свою. Тож вашим переданням усуваєте заповідь Божу.
7 О лицеміри! Добре про вас пророкував був Ісая:
8 Оцей народ устами мене поважає, серце ж їхнє далеко від мене. 

 

2019 рік в Україні оголошено Роком блаженного священномученика Климентія Шептицького з нагоди 150-ліття від дня його народження. Однією з чеснот Казимира, таким було хресне його ім’я, була надзвичайна повага і любов до батьків. Будучи послом до Віденського парламенту, він не переставав допомагати батькові керувати родинними маєтками та піклуватися про хвору матір. Незважаючи на перспективу успішної політичної кар’єри, він у 43-літньому віці приймає рішення стати монахом студійського уставу. Із листів матері Софії Шептицької до свого сина о. Климентія розуміємо, що саме жива віра батьків і християнське виховання у сім’ї стали основою духовного покликання блаженного Климентія і Митрополитва Андрея та їх ревного пастирського служіння Українському народові.  

 

Із Заповіту матері Шептицьких Софії її синові Климентію

Мати Софія Шептицька написала своєму синові Казимирові листа за 20 років до своєї смерті. У своєму житті блаженний Климентій (Казимир) Шептицький втілив цей заповіт матері сповна.

«Бо Ти, якщо будеш працювати для себе в Богови і для Бога, і запануєш над собою і світом, будеш дуже добрим. Якщо ж не будеш працювати, а світ і диявол переможуть Тебе, будеш дуже поганим… Благословляю душу Твою, дитино моя, щоб була сильною супроти тіла Твого, сильною супроти світу, сильною супроти всіляких підшептів сатани, витривалою у шуканні світла, у набуванні добра, у боротьбі зі злом, терпеливою у стажданні, спокійною в успіху, покірливою щодо Бога, чистою перед власним сумлінням, послушною заповідям Божим шодо людей. Щоб Ти пам’ятав, що Бог не жалів Своєї крови, аби нею викупити для Неба, не жалів ніколи нічого, аби учинити душу Твою милішою в Його очах – вона не Твоя – вона Його, Тобі тільки позичена, довірена.

Благословляю Твій розум, дитино, моя дитино, щоб Боже світло завжди його просвітлювало і щоб тьма гріха ніколи його не затьмари­ла, щоб той розум Твій розростався і розрісся, стережений від злого повним відданням Вірі й у повному пізнані самого себе, поки будеш пам’ятати про велич Бога і про власну малість, доти - і тільки доти - будеш стояти на безпечній дорозі. Кому Бог дав ясну думку і здорову душу у здоровому тілі, той має обов’язок, дорога дитино, заздалегідь визначати собі в житті мету та прагнути до неї всіма силами, які для цього йому дав Бог - так зроби Ти: те, що собі при Божій ласці, бать­ківській пораді, з молитвою у серці, після сумлінної перевірки сил та здібностей обереш за дорогу життя, то уяви собі в найгарнішім світлі, в якому може виявитись, і прямуй вже до того безперервно, невтомно, щоб справді в тім найгарнішім світлі колись ця Твоя дорога вияви­лась перед Богом і людьми - Богові - на хвалу, людям - на пожиток, Тобі - на свідчення в останній годині, що якось зумів вірно служити у всьому Господові Твоєму.

Благословляю Твоє серце, щоб любило після Бога те, що чесне, гар­не, шляхетне, щоб ненавиділо все, що брудне й нікчемне, і було Тобі завжди допомогою, ніколи не завадою на правильнім шляху.

Благословляю Тебе у Твоїх стосунках із Богом і людьми, щоб Йому був милий і, якщо дозволить, корисним слугою - батькові потіхою і гордістю, братам - допомогою, кожному - досмерним приятелем, у краю прикладом, для підвладних і вбогих - завжди доброю радою, потіхою, лагідною та спокійною справедливістю - для всіх у всьому, дитино люба, ще одним свідченням того, що Господь усе може в тих, хто визнає Його Ім’я.

Благословляю Тебе, нарешті, на шляху успіхів Твоїх, щоб праця і відпочинок, досягнення і всілякий неуспіх, потіха і зажура, дитино до­рога, формували в Тобі слугу Господа мого і будували в Тобі діло Його. Поки молодий - послух і чистота думки, серця і тіла - то завдання Твоє, поки не ввійде у кров і кості так, що стане Твоєю другою нату­рою; все життя пам’ятай, що чим складніший механізм, яким орудує­мо, тим легше ледь помітна невичищена пилинка може його зіпсувати, чим гарніший сам собою і чим гарніше діло має здійснити, тим чисті­ше і старанніше має бути утримуваний. Дитино, дитино люба, щасти Тобі Боже! Будь дуже добрим, щоб не стати дуже невдячним - надто дуже поганим.

Урочисто благословляю Тебе сьогодні як дитину - і в найпізніші літа, які дасть Тобі Бог - пам’ятай про мої слова: оберігай душу, ро­зум і серце Твоє, пам’ятай, що навіть якщо часом і припадуть поро­хом землі, тим неминучим порохом на дорозі життя, аби він, лежачи, ніколи не перетворювався на бруд - чистити і чистити, вдосконалю­вати і вдосконалювати - і вперед, і вгору! Бог з Тобою, моє дороге бі­дацтво, якого і скарби, і біди хотіла б тим листом огорнути, отулити, щоб усе безпечно пройшло дорогу життя і дісталось в Господні руки. До побачення у Небі - правда, дитино моя, і братам допоможи туди потрапити, якщо дорога Тобі моя пам’ять. Бо ім’я Отця, і Сина, і Духа Святого. Амінь. Нехай моє благословення здійснить у Тобі сповнення волі Божої».

22 листопада 1881р.

 

„Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливе!” (Еф.6:1)
„Діти, будьте слухняні в усьому батькам, бо це Господеві приємне!” (Кол.3:20)

 

Один невіруючий чоловік уранці вийшов із дому. Було це взимку після снігової завірюхи, коли всі дороги було за­несено снігом. Довелося чоловікові першому протоптувати стежку. Раптом він побачив, що по його слідах йде дев'яти­річний син. «Що ти робиш? — закричав чоловік синові. — Ти не можеш сьогодні йти за мною». Хлопчик відповів йо­му весело і бадьоро: «Я ставлю свої ноги у твої сліди і мені легко йти». Слова сина примусили батька замислитись. Він почав розмірковувати про те, що буде далі, коли син все життя буде йти по його слідах, і куди вони обоє прийдуть. Від таких думок чоловік прийшов у трепет. Згадавши своє минуле, особливо те, що він не вірив у Господа Ісуса Хрис­та і завжди говорив, що його немає; та й інші справи його не були безгрішними. Він замислився. Глибоко в душі покаявся, попросив прощення в Господа Ісуса Христа, засудивши свій колишній спосіб життя. Закінчилось це тим, що батько згодом сказав своєму синові: «Йди за мною, тому що я йду за Христом».

 

3 день

 Блаженний священномученик

Омелян Ковч

 (20 серпня 1884, Космач — 25 березня 1944) 

український греко-католицький священик-місіонер, ісповідник, капелян УГА, 

громадський діяч, патріот, 

праведник України (9.09.1999 р.), 

блаженний священомученик (27.06.2001 р.), 

покровитель душпастирів УГКЦ (24.04.2009 р.)

 

Намірення: Молімося за плекання в нашому житті, в нашій боротьбі, у різних випробуваннях чесноти надії на Боже милосердя, щоб дивлячись на Хрест ми вчилися довіряти Богові.

 Промовляє учень

Псалом 90

Хто живе під захистом Всевишнього, той перебуватиме під покровом Бога небесного. Він скаже Господу: Ти — мій помічник, мій притулок, мій Бог. Я на Нього покладатиму надію, бо Він визволить мене від пастки мисливців і від тривожної справи. Своїми плечима Він закриє тебе, — ти будеш у безпеці під Його крилами: Його правда, наче щит, оточить тебе звідусіль. Ти не злякаєшся нічного страхіття, ні стріли, що летить удень, ні того, що підкрадається в темряві, ні напасті чи злого духа, який приходить опівдні. Збоку від тебе впаде тисяча, десять тисяч — праворуч від тебе, та до тебе не наблизиться. Лише своїми очима будеш дивитися — і побачиш відплату грішникам. 

Промовляє учениця:

Адже Ти, Господи, моя надія. Всевишнього зробив ти своїм пристановищем. На тебе не найде зло, і лихоліття не наблизиться до твого поселення. Адже Своїм ангелам накаже про тебе, щоби берегли тебе на всіх дорогах твоїх. Вони на руках понесуть тебе, аби ти часом не спіткнувся об камінь своєю ногою. На гадюку і змію наступиш, — ти потопчеш лева й змія! Адже він на Мене покладав надію — і Я його визволю. Захищу його, бо він пізнав Моє Ім’я. Закличе він до Мене — і Я його вислухаю; Я з ним у недолі — визволю і прославлю його. Я насичу його довгим віком і покажу йому Своє спасіння! 

Дивимося на хрест і вчимося уповати на Бога

У хрестопоклінну неділю ми згадуємо слова Ісуса, нашого Спасителя: “Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною”. Господь нас вчить не втікати від хреста, не відкидати його в сторону і хитрувати, не міняти його на хрести іншого, не забирати в інших, не вказувати Богові, яким має бути цей хрест:

- Зректись себе

- Взяти на свої плечі

- Йти за Христом.
Коли ми з упованням на Бога, з довірою до Його Святої волі, з молитвою на устах будемо робити свої перші кроки в житті, то труднощі будуть для нас тільки заслугами і кроками до спасіння.

Жити надією, дивлячись на хрест Господній

Інколи, зустрічаючись із терпіннями, із труднощами, із хрестом свого життя, ми думаємо, що так буде завжди і така думка нас лякає і навіює безнадію. Пригадуєте крилатий вислів: “Все так не буде”. Ми можемо доповнити ”із тим , що не є вічне…” Ось тому йдемо до вічності і коли дійдем туди, де Христос, будемо вічно щасливі. Задля цього у хвилини спокус, нам потрібно пам’ятати, що ціллю терпінь ніколи не були самі терпіння. Адже Христос сам показав, що терпів задля нас і нашої Вічної радості. Тому, ми із цілою Церквою у хрестопоклінну неділю молимось: Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресення Твоє славимо. По-різному кожен може  сприймати хрест в сучасному світі: одні, як прикрасу, інші, як сором.

Ми, християни, дивимось і бачимо, підходимо і поклоняємося, цілуємо і вшановуємо хрест святий, як знак Божої любові, як Спасіння, як дорогу до вічного життя, як правду, що визволить нас і сокрушить закам’яніле серце грішника, як надію на те, що за кожною хресною дорогою є воскресіння. (із сайту: Духовні роздуми)

 

«Я надіюсь на Господа, має надію душа моя, і на Слово Його я вповаю» (Пс. 130, 5)

«Милість Твоя, Господи, нехай буде на нас, бо ми надіємося на Тебе» (Пс. 33, 22)

«Ті, хто надію складає на Господа, вони як Сіонська гора, яка не захитається, яка буде стояти повік!» (Пс. 125, 1)

«а ті, хто надію складає на Господа, си­лу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли, будуть біга­ти — і не потомляться, будуть ходити — і не помучаться!» (Іс. 40, 31)

«Господь любить тих, хто боїться Його, хто надію складає на милість Його!» (Пс. 147, 11). 

«Добрий Гос­подь, пристановище Він у день утиску, і знає Він тих, хто на Нього надіється!» (Наум. 1, 7)

 

Народився Омелян Ковч 20 серпня 1884 р. в с. Космач на Косівщині. Після закінчення Римської колегії св. Сергія і Вакха у 1911 р. прийняв священичі свячення. У 1919 р. став польовим духівником Української галицької армії. Після війни й аж до ув’язнення душпастирював у Перемишлянах, дбаючи водночас про суспільно-культурне життя парафіян. Опікувався бідними, пригортав сиріт, хоча сам мав шестеро своїх дітей. Під час Другої світової війни відважно виконував свої священичі обов’язки, проповідуючи любов до людей усіх національностей та рятуючи від винищення євреїв. 30 грудня 1942 р. гестапо заарештувало його. У тюрмі отець виявляв геройську мужність, рятуючи від зневіри засуджених на смерть співв’язнів. 25 березня 1944 р. загинув мученицькою смертю в концтаборі Майданек. У 1999 р. Єврейська рада України присвоїла йому звання “Праведник України”.

Омелян Ковч в одному із листів до рідних писав: «Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, то хто допоможе їм перейти ці страждання?.. Я дякую Богові за Його доброту до мене. За винятком раю, це єдине місце, де я хочу бути. Тут ми всі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латвійці та естонці. Я єдиний священик між ними. Навіть не можу собі уявити, як тут буде без мене. Тут я бачу Бога, який є один для всіх нас, без огляду на наші релігійні відмінності. Можливо наші церкви є різні, але той самий Великий і Всемогутній Бог править усіма нами. Коли я відправляю святу літургію, вони всі моляться. Вони умирають по-різному, і я допомагаю їм перейти цей маленький місточок до вічності. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніша корона, котру Бог міг положити на мою голову? Це справді так. Я дякую Богові тисячу разів на день, за то, що послав мене сюди. Я більше Його ні про що не прошу. Не переживайте і не тратьте віри у те, що я роблю. Замість того, радійте мною. Моліться за тих, хто створив цей концентраційний табір і цю систему. Вони єдині, хто потребує наших молитов. Нехай Бог змилується над ними».

Відео: 

Документальний Фільм про блаженного Омеляна Ковча

https://gloria.tv/video/RqFiwpqLWGw34RbTXXLFhpxKA

 

 

4 день 

Блаженна Йосафата Гордашевська, 

співзнасновниця монашого згромадження 

сестер служебниць Непорочної Діви Марії

(у світі: Михайлина Гордашевська, 20 листопада1869, Львів — 7 квітня1919, Кристинопіль) — блаженна монахиня Української Греко-Католицької церкви, співзасновниця й перша в Україні монахиня єдиного активного жіночого греко-католицького монашого згромадження, яке базувалося на богослов'ї убогого Христа-Чоловіколюбця і провадило харизматичну працю серед найбільш упосліджених.

Намірення: молімося за зміцнення у християнській любові цілого нашого народу: любові до Бога, любові до ближнього, любові у родині, любові до природи, любові до праці і навчання, любові у терпінні і радості.

Промовляє учень:

Господи, вчини мене знаряддям Твого миру: щоб я міг сіяти любов там, де панує ненависть, прощення – там, де панує кривда, віру – там, де панує сумнів, надію – там, де панує відчай, радість – там, де панує смуток, світло – там, де панує темрява. 

Промовляє учениця:

Дай мені, Господи: утішати – а не чекати утішення, розуміти – а не чекати розуміння, любити – а не чекати любові. Бо даючи – отримуємо, прощаючи – отримуємо прощення; а помираючи – воскресаємо до вічного життя. Амінь.

Перше послання апостола Павла до Корінтян 13:4-14:5

⁴ Любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, ⁵ не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; ⁶ не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; ⁷ все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. ⁸ Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне. ⁹ Бо знаємо частинно й частинно пророкуємо. ¹⁰ Коли настане досконале, недосконале зникне. ¹¹ Коли я був дитиною, говорив як дитина, думав як дитина, міркував як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче. ¹² Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж - обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний. ¹³ Тепер же зостаються: віра, надія, любов - цих троє; але найбільша з них - любов. ¹ Змагайте до любови, але бажайте гаряче духовних дарів, особливо ж - дару пророцтва. ² А хто говорить мовами, той не людям говорить, лише Богові; бо ніхто його не розуміє: він говорить духом таємні речі. ³ Хто ж пророкує, то говорить людям: на повчання, попередження, розраду. ⁴ Хто мовами говорить, той сам себе повчає; хто ж пророкує, той повчає Церкву. ⁵ Я хочу, щоб усі ви говорили мовами, але ліпше, щоб ви пророкували; бо більший той, хто пророкує, ніж той, хто мовами говорить, - хіба що він пояснює, щоб Церква мала повчання. 

Бачачи, як селяни-галичани страждали часто від хвороб, і, привізши зі Львова книжку про лікарські трави та їх використання, Йосафата ходила з сестрами полями, вишукуючи відповідні лікувальні рослини, — і сама з них готувала ліки. А коли спільнота монахинь стала більшою, посилала послушниць на медсестринські курси, які раніше закінчила сама. З появою в селі сестер вдячні селяни перестали звертатися до ворожок і знахарів за допомогою, а саму сестру Йосафату звали «наша добра сестра-лікар». 

Іноді траплялись пошесті й люди в панічному жаху перед хворобою боялися наблизитись навіть до найрідніших — у таких випадках сестри-монахині без страху й огиди доглядали хворих, надаючи медичну допомогу й духовну розраду. Траплялось, що внаслідок пошестей, війн, та високої смертності сотні дітей залишалися сиротами та жебракували по селах — і за таких умов сестри організували для дітей сиротинці, в котрих діти жили, отримували початкову освіту й набували навичок і знання ремесел. 

Згадані та подібні прояви милосердя відповідали життєвому кредо Йосафати Гордашевської: «Виховувати серце народу і служити народові там, де є найбільша потреба». 

Особливою увагою с. Йосафата огортала бідних, хворих та сиріт. Вона мала серце доброго самарянина, яке було надзвичайно чутливе до болю, біди і страждання, якими був переповнений світ навколо неї. Маючи освіту медичної сестри практично допомагала хворим. Під час розмов із ними с. Йосафата випромінювала любов до Господа і милосердя до ближнього, лікувала не лише тіло, але й душу, піклуючись про її вічне спасіння. Усе це робила, керуючись духом віри, і вбачаючи у хворих терплячого Ісуса, а тому стала зразком медсестри – приятельки хворих і убогих.

Пізніше, коли зустріла найбільш потребуючих, вона глибше зрозуміла і побачила правду про те, що світ слабкий. Вона постановила говорити про Божу любов: “бажати і старатися, щоб Ісус був пізнаний і люблений всіма”[12]. А навіть тоді, коли б хтось із співрозмовників говорив про почесті, багатства, мала вибрати думку про Бога: “Ісусе, Ти будь для мене всім, крім Тебе нічого не бажаю”[13]. (Записки с. Йосафати Михаїлини Гордашевської)

 

Святий Іван Кронштадський: "Люби кожну людину, не дивлячись на її гріхопадіння, гріхи гріхами, а основа все ж таки людини одна - образ Божий".

Ми повинні старатися частіше пригадувати собі, що суть нашої християнської віри - любов, адже основоположником християнської віри є сам Ісус Христос наш Спаситель, який перший нам показує цю любов. Він нас навчає не тільки словом, але найбільше вчить нас любові своїм прикладом, бо Ісус Христос вмирає за всіх грішних людей на хресті тяжкою смертю з великої любові до людського роду. Це найбільший вияв любові, коли хтось віддає своє життя за ворогів. 

У книзі "Щирі розповіді прочанина своєму духовному отцеві" є такий вислів: "хто кого любить, той впродовж дня безперестанно про нього думає, уявляє його, піклується про нього і при всіх заняттях любимий друг не виходить з голови". Бачимо, що можемо себе дуже легко перевірити про кого ми найбільше думаємо, про кого чи про що переживаємо - це і є нашим богом, те, що займає більшу частину наших думок, бажань і відчуттів. Якщо хочемо переконатися, що ми найбільше любимо Бога, то маємо перевірити свої думки, бажання, задуматися над тим, скільки часу думаємо про Бога, молимося і пам'ятаємо про Нього. Бог є любов і є джерелом всякої любові, а нам йдеться про цю правдиву християнську любов. 

Одного разу Святого Антонія Великого запитали учні: "Отче Святий хто є добрий?" Святий відповів: "добрим є тільки один Бог". Тоді учні запитують: "а хто з людей є добрий?" і відповів їм Святий: "а з людей той добрий, хто є з Богом". Те саме можемо віднести до християнської любові: хто найбільше може любити? Той, хто є з Богом, бо Бог є джерелом нашої любові. Ще інший духовний учитель Західної церкви Тома Кемпійський каже: "любити - значить терпіти". 

Святий Августин: "Коли мовчиш - мовчи з любові. Коли говориш — говори з любові. Коли виправляєш — виправляй з любові. Коли вибачаєщ - вибачай з любові. Май завжди в глибині серця корінь любові, з того кореня виростуть тільки добрі справи"

Відео: фільм про блаженну Йосафату

https://kyrios.org.ua/movies/documentary-movies/9249-josafata-gordashevska-film.html

 
5 день

Блаженна преподобномучениця Тарсикія

«Слава Богу, честь Марії, а нам – мир»

(гасло сестер служебниць)

 

(23 березня1919, Ходорів — 18 липня1944, Кристинопіль) 

монахиня Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, преподобномученицяУГКЦ.

 

Блаженна сестра Тарсикія (Ольга) Мацьків народилася 23 березня1919 у місті Ходорів Львівської області. 3 травня1938 р. вступила до Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Після складення перших обітів 5 листопада1940 р., працювала в монастирі. 

Ще перед наступом більшовиків сестра склала обіти на руки свого духовного провідника о. Володимира Ковалика, ЧСВВ, що жертвує своє життя за навернення Росії, а також за Католицьку Церкву. 

18 липня1944 р. більшовики мали намір знищити монастир. Зранку, о 8 годині, радянський автоматник без попередження застрелив сестру Тарсикію, коли вона перебувала на фірті, поспішаючи на голос дзвінка відчинити монастирську браму. 

 

Намірення: молімось за наш Український народ, якому Господь і Творець дарував величні постаті святих і праведних синів і доньок, що стали світлом для світу та сіллю для рідної землі, щоб, досконало звершуючи віру, надію та любов, пізнав Божу Мудрість. 

Промовляє учень:

Псалом 28:

До Тебе я кличу, о Господи скеле моя, не будь же безмовним до мене, бо коли Ти замовкнеш до мене, я стану подібний до тих, що сходять до гробу... Почуй голос благання мого, як я кличу до Тебе, коли руки свої я підношу до храму святого Твого! Не хапай мене з грішними й тими, хто чинить безправство, хто плете своїм ближнім про мир, але зло в їхнім серці! Віддай їм за їхнім учинком, і за злом їхніх учинків, згідно з ділом їхніх рук Ти їм дай, верни їм заслужене ними, бо вони не вдивляються в чинність Господню й діла Його рук, нехай їх поруйнує, й нехай не будує Він їх! Благословенний Господь, бо Він почув голос благання мого!

 

Промовляє учениця:

Господь моя сила та щит мій, на нього надіялось серце моє, й Він мені допоміг, і втішилося моє серце, і співом своїм я прославлю Його! Господь сила народу Свого, і захист спасіння Свого помазанця! Спаси Свій народ, і поблагослови спадщину Свою, і спаси їх, і піднось їх навіки!

Господь народові своєму дасть силу, Господь благословить народ свій миром. (Пс. 29, 11)

 

“Блаженний народ, у якого Бог є Господом” (Пс.32:12)

Розмірковуючи про земну Вітчизну, ми, звичайно, погоджуємося з тим, що віруючі, спасенні Христом, становлять окремий народ дітей Божих незалежно від нації, і є громадянами Царства Небесного. Але ця істина не повинна робити нас байдужими до краю нашого тимчасового перебування, бо байдужість межує із зневагою. Ми ж народжуємося не з власної примхи, не вибираємо собі батьків, як і не вибираємо землі й народу для своєї появи на світ. Все дається Богом як дарунок – і чи можна зневажати Божий дар? Кожен віруючий мусить задуматися, що дарунок, який він отримав від Господа – народитися в Україні, має бути не тільки вдячно прийнятим. Він ще й зобов’язує любити той народ і ту землю, яку отримав у тимчасовий спадок, робити все можливе, щоб рідний народ пізнав світло Євангелії, а рідна земля стала благословенною.

Куди б ми не поїхали і як би довго не говорили чужою мовою, але завжди земля народження буде наймилішою, а мова дитинства – музикою. Представники нації, до якої належимо, на чужині сприймаються як брати, викликають у душі спогади про рідні місця. І спогади бувають настільки глибокими, що пригадуються не лише дорогі серцю обличчя, краєвиди, речі, кимсь сказані слова, але й запахи. Смуток, туга наповнює серце, аж до сліз – взяти б крила й полетіти на рідні плеса.

Любов до Вітчизни, до народу, з якого вийшов, є складовою тієї великої любові, яка починається з любові до ближнього й закінчується любов’ю до Господа, і яка ніколи не перестає. Тому ми глибоко помиляємося, коли говоримо, що любимо Бога, але не любимо той край, де народилися, і той народ, до якого належимо з Його волі. Бо ж наш ближній насамперед той, з ким нас єднає одна земля, одна нація, одна мова. І якщо ми не любимо його, то чи повірять нам, що ми любимо поляка чи американця. І чи буде правдою, що ми любимо народ Божий? Велике бо починається з малого! – “Вірний у малому і у великому вірний; а неправедний у малому, неправедний і у великому” (Лк. 16:10).

Автор: Василь Мартинюк

 

Відео: Про с. Тарсикію Мацьків джерело: https://gloria.tv/video/4kNBhbQxc4dhBzkgJBaGnSsGe

Свята тінь (притча)

У давнину жив один святий чоловік. Святість його була така велика, що їй дивувались навіть ангели і сходили з неба, Щоб побачити, як на землі можна так уподібнюватись Богу.

А він жив просто, поширюючи навколо себе добро, як зір­ка — світло, як квітка — аромат, сам навіть цього не поміча­ючи. Кожен день його життя можна визначити двома слова­ми: благотворив і прощав. Ніколи він про це і словом не об­мовивсь, але це було видно з його усмішки, з його привіт­ності та доброзичливості.

І сказали ангели Богу: «Господи, подаруй йому дар чу­дес!» А Бог відповів: «Я згодний. Запитайте в нього, чого він хоче».

І запитали ангели святого: «Бажаєш ти покладанням тво­їх рук подавати хворим здоров'я?»

«Ні, — відповів святий. — Нехай краще Сам Господь ро­бить це».

«Не хочеш ти мати такий дар слова, силою якого ти на­вернеш грішника на шлях істини й добра?» — запитали тоді ангели.

«Ні, — сказав святий. — Це справа ангелів, а не слабкого чоловіка: я молюсь про навернення грішників, а не навертаю».

Ангели запитали далі: «Може, ти хочеш стати прикладом терпіння, притягувати до себе сіянням доброти і цим прославляти Бога?»

А святий відповів: «Ні. Притягуючи до себе увагу інших, я тим самим буду відвертати їх від Бога, — у Господа є ду­же багато засобів для прославлення Його імені».

«То чого ж ти, врешті-решт, хочеш?» — запитали ангели.

Святий відповів з посмішкою: «Чого мені хотіти? Щоб Господь не залишив мене милості Своєї! З нею в мене буде все».

Але ангели продовжували наполягати: «Все ж таки потрібно, щоб ти попросив собі дар чудес, або ми дамо його тобі насильно».

«Добре, — відповів святий, — я хочу творити добро так, щоб сам про це не знав».

Збентежені такою відповіддю, ангели стали радитись між собою і зупинились на тому, щоб тінь святого і ззаду, і з бо­ків його, яку б він не бачив, мала дар зцілення хворих, по­легшувала скорботи і розвіювала смуток. Так і було.

Коли проходив святий, то його тінь ззаду і з боків покри­вала зеленню стоптані дорога, прикрашала квітами зів'ялі рос­лини, повертала чисту воду висохлим струмкам, свіжий колір обличчя блідим дітям і тиху радість матерям, які плакали.

А святий і далі просто жив, поширюючи навколо себе добро. І народ, шануючи його смирення, мовчки слідував за ним, нічого не говорячи йому про чудеса його, і, забувши на­віть справжнє його ім'я, став називати його Святою тінню.

Якщо ми будемо жити свято, то наші добрі справи, подіб­но до тіні, завжди будуть йти за нами і завжди будуть тво­рити чудеса, про які ми дізнаємося лише в день суду.

 

 

Промовляють всі разом:

Тебе, Бога, хвалимо, Тебе, Господа, ісповідуємо,

Тебе, Предвічного Отця, вся земля величає.

Тобі всі ангели, Тобі небеса і всі сили,

Тобі херувими й серафими безперестанними голосами співають:

Свят, Свят, Свят, Господь Бог Саваот!

Повні небеса і земля величної хвали Твоєї!

Тебе хвалить преславний апостольський хор.

Тебе хвалить збір пророків.

Тебе хвалить пресвітле мучеників воїнство.

Тебе по всій вселеннійісповідує свята Церква:

Отця незбагненної величності,

Поклоняємого Твого істинного і єдинородного Сина

І Святого Утішителя Духа.

Ти Цар слави, Христе,

Ти Отця предвічний Син єси.

Ти для спасення людини

Не погородив дівичою утробою.

Ти переміг смерті жало,

Відчинив для віруючих Царство Небесне.

Ти праворуч Бога сидиш у славі Отця;

Як Суддя, віруємо, маєш прийти.

Тому тебе просимо: Допоможи рабам Твоїм,

Що їх викупив Ти Своєю дорогоцінною кров’ю:

Сподоби зі святими Твоїми

У вічній славі Твоїй царювати.