possible to make website for free

Пошук по сайту

«Ключем до радості є довірятися Богові разом із Богородицею і в цій довірі тривати», — владика Михаїл Колтун

У давній традиції Української Греко-Католицької Церкви місяць травень є присвячений посиленій молитві до Пресвятої Богородиці. На Вашу думку, чому ми у сучасному світі повинні продовжувати цю практику та заносити молитви до Пресвятої Богородиці? Чи може існувати християнство без Богородиці?

Дуже дякую за запитання. Насправді, це питання на ціле життя. Ми думаємо про Пресвяту Богородицю так, як про неї думав Бог: думав від самого початку, коли людина прийшла на цей світ і вчинила непослух, Він задумав через Діву принести спасіння. Впродовж усього людського існування на землі існував Божий задум про те, щоб через Богородицю привести Спасителя і подарувати людям спасіння; запевнити людям, щоб вони мали мир, щоб вони мали віру, надію і любов до Бога. Любов до Бога саме таку, як Бог нам заповідає: щоб ми не просто жили, але утверджували своє життя у любові, відкривали свою любов. Любити Бога потрібно усім своїм серцем, усією своєю силою, усім своїм розумом, усіма своїми бажаннями. Саме це є завданням на усе наше життя.

Ми всі дочекалися того часу, коли сталося спасіння за нашого життя, коли прийшов Христос, народився і жив між нами. У Богородиці відкривається ця велика таємниця, яку і Вона упродовж цілого свого життя відкривала у собі — «як це станеться?» Тут йдеться не тільки про те, як Вона народить, але про те, як Бог через Неї буде знову благовіствувати, відкривати Себе їй, і як Вона буде це сприймати. Відтак Богородиця звертається своїм гімном «Величає душа моя Господа і дух мій радіє у Бозі, Спасі моїм».

У цих взаєминах Богородиця відкриває себе, відкриває Бога, а Бог відкривається у Ній. І тепер це Провидіння Боже приходить до нас, щоб і ми могли відкривати Бога, відкриватися і увійти у ці взаємини, які між Богородицею і Богом йшли, точилися, розвивалися саме для того, щоб ми могли пізнати ту правду, що Бог не залишив нас. Він нам дав Богородицю на ціле життя, щоб ми могли цим довір’ям користати; в такому розумінні, щоб воно було нам на спасіння, щоб воно було нам для життя, щоб ми могли довіритися Богові так, як це зробила Богородиця.

У теперішньому часі це дуже предметно. Серед цих усіх загроз, непевностей, страхів, переживань, як це важливо є, щоб людина могла заявити про себе у вірі, і з таким впевненням як Богородиця покластися на Бога. Бог у Богородиці відкриває Себе і запрошує нас, щоб ми могли відкрити себе для Бога, довіритися Богові, сприйняти Бога як такого, що думає про нас так само, як колись про Богородицю. Від упадку людини Бог думає про нас і думає про майбутні покоління, — і так скажу, по живому Бог думає. Адже ми сьогодні живемо насущними потребами і Бог ці насущні потреби передбачив для нас. Але також хоче, щоб ми могли довіритися Богові, і ще раз у своєму житті не тільки для себе, але для всіх — відкрити Бога.

Те, що ми відкриваємо для себе Бога — ми не стримаємо цього у таємниці, адже прагнемо завжди відкрити це й для інших — це благовіствування. Ми не можемо цю радість Богородиці, цю радість, яку Господь для нас приготував, скрити у своєму серці і десь її заховати, але бажаємо її проповідувати. Адже Бог дає нам цю можливість пізнати Бога, втішатися Богом та тим, що Бог не тільки нас створив і відпустив на світ, але навпаки Господь хоче тримати із нами живий зв’язок, бо інакше ми би пропали. Одна мить — і ми щезаємо, але Господь своєю животворною силою нас тримає і хоче заявити у нашому житті про Своє милосердя, про Свою доброту, про Свою щедрість, про Свою силу і все, що Бог у Собі має, і що нам потрібно для нашого життя. Ми можемо це знайти у Бозі для себе.

Яке місце Пресвята Богородиця займає у Вашому особистому житті? Можливо, пригадуєте певні моменти із Вашого життя, коли особливо відчувалася Її підтримка та присутність?

Пресвята Богородиця є невід’ємною благовісницею нашого спасіння. Тому Вона увійшла у християнське життя, у християнську культуру, у наше служіння, щоби ми могли перейматися Богородицею. Саме це нам відкриває Бог. До речі, скажу так, що це Бог нам відкриває мене для людей, Бог відкриває кожного священника для людей, Бог відкриває кожного ближнього між нами для того, щоб ми могли благовіствувати, щоби ми могли чимось жити і чимось ділитися. Таким чином, ми завдячуємо один одному за те, що ми відкриваємося і наповнюємо собою місце для ближнього, і відповідно ближній нас. Ці взаємини в Церкві, можливо, інколи є непомітними, але ми маємо можливість це спостерегти, коли хочемо відповісти, як Пресвята Богородиця, яка є учасницею нашого життя. Вона відкривається нам і ми радіємо тим, що Богородиця вчинила не тільки для себе, але вчинила для нас, для цілого світу, для цілого неба.

Ця тема нас переймає, зокрема у вірі: коли ми очікуємо помочі від ближнього, то Пресвята Богородиця займає найближче місце для того, щоб ми могли довіритися Їй. Часом ми навіть ближньому вагаємося відкритися. Саме Богородиця є запевненням молитви за нас. У якому часі ми б не були, у яких обставинах ми не були б, коли у вірі заявляємося до Богородиці, то Вона за нас молиться.

Ще один момент: молитва Пресвятої Богородиці за нас триває. Не знаю, чи хтось би хотів, щоб Пресвята Богородиця за когось не молилася? Чи би хтось хотів перервати цей процес, щоб Богородиця не молилася за нас? А Богородиця молиться, і тут є такий спасенний ключ для нас усіх. Коли ми щодня поручаємо себе Богородиці, то знову самі себе переконуємо, що Богородиця за нас молиться у всіх наших справах. Ми ж входимо у цей живий зв’язок, коли заявляємо про те, про що ми хочемо, щоб Богородиця молилася. Коли ж Богородиця молиться за нас, то наше спасіння є запевненим. Від нас вимагається чування, того взаємного нашого зв’язку із Богородицею, коли ми його підтримуємо, коли ми його урочисто відкриваємо, чи це у місяці травні, чи це у наших щоденних молитвах, то все що ми заявляємо до Богородиці станеться для нас.

Коли ж говорити про особисте життя, про особистий свій досвід, то отці редемптористи, серед яких я зростав, від малих літ у підпіллі, посіяли цю набожність до Пресвятої Богородиці Неустанної Помочі. Вона увійшла в життя як Вервиця, яку я не опускав ніколи, хіба, можливо, за виняткових обставин, але переважно Вервиця мене супроводжувала і дальше супроводжує в житті. Навіть тепер у час ізоляції, коли ми можемо і співаємо Молебні, я собі поручив щоденну молитву на Вервиці, ще одну в додаток до цього місяця травня, в честь Пресвятої Богородиці і того культу Її почитання. Це є мій вияв вдячності до Богородиці за усі прохання, які Вона сповнила у моєму житті.

Хотілося би, щоб через ці наші молитви і їх об’єднання тепер через онлайн, нам не забракло сили і можливості для спільного почитання Пресвятої Богородиці, і відтак щоб Вона заявилася у нашому житті Своєю Неустанною Поміччю та Своєю ласкою.

Літургійна традиція Української Греко-Католицької Церкви використовує безліч титулів щодо Пречистої Діви Марії. Особливо яскраво це виражено у молитві Акафісту. Який із літургійних титулів у стосунку до Богородиці є для Вас найбільш близьким та зворушливим?

Я виходжу із богословської правди про те, що ласка Божа є конечно потрібною для спасіння — «Матір Божа є повна ласки». Саме із цієї повноти ми можемо черпати усілякі дари, щоби досвідчити і зростати у нашій вірі. Матір Божа ласки, навіть той же титул Неустанної Помочі — це є та ж ласка. Ласку Божу нам Господь явив живу і дає її для нас. Дає для того, щоби ми могли розділяти із Нею радість, так як було в Кані Галилейській, коли Вона, бачачи смуток і пережиття, розділила цю радість. Цей смуток не був меншим за наш теперішній стан. Таким чином, із цим довір’ям ми можемо вдаватися до Неї і розвивати нашу набожність до Пресвятої Богородиці.

Сьогодні ми можемо зустріти доволі різноманітні прояви марійської побожності серед нашого народу. І це не дивно, адже споконвіків українці прибігали під покров своєї Небесної Матері. Однак, інколи деякі «побожні практики» можуть йти всупереч офіційному навчанню Церкви. Тому дещо догматичне питання: якою повинна бути справді православна прослава Богородиці?

Я думаю, що Богородиця сама подбає про те, щоб ми могли прийняти Її до свого життя, адже кожний по-різному Її сприймає. Я пам’ятаю, як було в підпіллі, коли ми молилися до Богородиці в церкві. Ми з мамою ходили до церкви і після Служби Божої молилися до Богородиці. Це не була завершена Служба Божа, якби ми не клякнули і не заспівали «Під твою милість прибігаємо…» Чи це є правильно? Чи це є критично? Це є набожно.

І думаю, що набожність до Пресвятої Богородиці кожен хоче виразити у свій спосіб. Звичайно, що Церква залишається тією школою, яка усіх врозумляє щодо того, як ми повинні почитати Пресвяту Богородицю. Тому деякі прояви індивідуального спрямування Церква також бачить і, звичайно, за тим стежить та внормовує.

Тому, мені так виглядає, що набожність до Пресвятої Богородиці не потрібно якимось чином ущемляти, а навпаки, пропагувати і провадити, дати можливість, щоб кожен на своєму рівні відкривав собі світ і приходив до правди.

Чого може навчити Пресвята Богородиця кожного вірного сьогодні, у цей нелегкий та доволі тривожний час смертоносної недуги?

Довіра до Бога — це є головне. Як Вона довіряла Богові, не знаючи, як це станеться, так і ми, разом із нею молячись. Вона про це молиться, і хоче, щоб ми разом із Нею могли молитися до Бога і виражати свої почуття віри, надії, любові, щоби відтак те, що ми отримаємо з рук Божих, спонукало нас до вдячності Богородиці, до вдячності Богові, до вдячності кожному із нас.

Насамкінець, Ви вже мабуть знаєте, що цьогоріч Папа Франциск написав окремого листа до вірних, закликавши до посиленої молитви до Пресвятої Богородиці. Окрім того, він також додав дві молитви для духовного зростання. А що би Ви побажали нашим вірним на початок цього місяця травня?

Так як цей місяць прийшов до нас у пасхальний час, натхненний радістю від того, що Ісус Христос воскрес, переміг смерть, ба більше, створив перемогу смерті у нашому тілі, у нашому смертному тілі Він звершив перемогу. Ми ж як душею, так і тілом маємо радіти. На те ж що діється навколо, і те, що ми відчуваємо, Ісус Христос каже: «Не бійтеся!»

Звертаючись до Богородиці, Вона теж мала пережиття смертоносні, але Вона це пережила і це завершилося радістю. Я думаю, що ключем до цієї радості є з Богородицею довірятися Богові і в цій довірі тривати. Натомість, щоби тривати у цій довірі, треба молитися.

Молитва є істотною частиною людини, без молитви людина не може себе реалізувати у цьому світі. Коли ж ми молимося, то Бог нас чує і бачить: «Бог зглянувся на смирення раби Своєї…» Коли ми у смиреності та покорі молимося до Бога разом із Богородицею Господь вже у Своєму Провидінні передбачив цю перемогу в нашому житті, яку Він адресує суто для нас, смертних і вражених гріхом. Я разом із Вами хочу досвідчити це. Разом із Богородицею і разом з усіма померлими, які відійшли до вічності, щоб ми могли разом із Церквою на землі і з Церквою в небі святкувати ці дійства, які Господь звершив для нашого життя.

Розмовляв Іван Вихор  
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ  

Офіційний медіаресурс
Сокальсько-Жовківської Єпархії УГКЦ
©2009–2020

Правлячий Єпископ: Кир Михаїл (Колтун)
Єпископ-помічник: Кир Петро (Лоза)

Контакти:
Адреса: 80300, м. Жовква, вул. Львівська, 7а
Телефон: 61-336