Пошук по сайту

Бродівський деканат

Інформація про парафії взята з книги "Сокальсько-Жовківська єпархія: життя і служіння", 2010 р. Б. Тексти подані парафіяльними священиками.

Храм Воздвиження Чесного
і Животворящого Хреста Господнього м. Броди

Храм Воздвиження Чесного Животворящого Хреста у м. Броди закладено 1641 року. Вміщувала будівля 2,5 тисячі чоловік. У 1693 році храм згорів і був відбудований. Храм пережив ще дві пожежі – у 1849 і 1859 роках. Кожен раз він відновлювався і розширювався.
При ньому деякий час існував монастир сестер милосердя. Після пожежі обителі 1801 р. його перевели у Залізці.
До 1939 року храм належав греко-католицькій церкві. У подальшому безбожницька радянська держава забрала його і використовувала не за призначенням. Спочатку тут розміщувався дивізійний клуб Бродівського гарнізону, зерносховище, згодом дитяча юнацько-спортивна школа. У 1993 році українська держава повернула храм Українській Греко-Католицькій Церкві. Перша Служба Божа у храмі, яку очолив декан Бродівський о. Ярослав Царик у співслужінні 12 священиків відбулась 5 вересня 1993 р.
Щонеділі у храмі відправляються три Служби Божі, одна з них – для дітей і молоді. Діють при храмі три хори (дитячий хор “Дзвін”, хор імені о. Михайла Осадци, хор першої служби під орудою дяка М. Самуляка), молодіжна християнська організація “Українська молодь – Христові”, біблійне товариство “Свідки Христа”, братство “Апостольство молитви”, товариство залежних від алкоголю, спільнота “Матері в молитві”, рух християнських сімей, катехитична школа св. апостолів Петра і Павла, Марійська дружина, ансамбль “Християнський схід”, християнський ансамбль “Знамення”, гурт “Спалах”.
Священики, які служили у храмі Воздвиження Чесного Животворящого Хреста: о. Михайло Смачило, о.  двард Квятковський, о. Володимир Дітчик, о. Володимир Коткевич, о. Андрій Степанюк, о. Володимир Вірста, о. Ярослав Малиш, о. Андрій Семенюк, о. Павло Юрчак. Із 1995 року адміністратором храму є о. мітрат Ярослав Царик.

Храм Пресвятої Трійці м. Броди

Церква Превятої Трійці завжди була дочірньою, тому з 1946 р. по 1961 р. в церкві служили священики з центру міста. У 1961 р. церква була закрита, а в 1965 р. була переобладнана на автошколу. Вірні УГКЦ збиралися для молитви в родинах дяка Томи Олійника і дячихи Марії Дзьоби.
У 1991 р. церква Пресвятої Трійці вийшла з підпілля. На парафії душпастирює о. Петро Чаплюк.
При церкві є вівтарна дружина і братство “Апостольства молитви”. Парафіяни їздять на прощі до Зарваниці, Унева та Крехова. У церкві проводиться катехизація дітей та подружніх пар.
У 1993 р. Владика Володимир Стернюк освятив місійний хрест. У 1996 р. Владика Михаїл Колтун здійснив чин освячення відновленої церкви.

Храм Собору Пресвятої Богородиці з престольним
празником св.Теклі Первомучениці, парафія Старі Броди

Під час підпілля УГКЦ на парафії, (вул. Данила Галицького) з 1956 р. по 1972 р. проживав священик о. Іван Кубай, який підпільно звершував священиче служіння: відправляв Святі Літургії вдома і по хатах, уділяв Святі Тайни та проповідував Боже Слово. Зі свідчення парафіян, він зазнавав постійних переслідувань і утисків від радянської влади та від людей православного священика о. Стрілецького. З 1972 року проживав з родиною у с. Зимна Вода, біля Львова. Упокоївся в Бозі 3 липня 2009 року на 94 році життя. Відзначений нагородою Святішого Отця Івана Павла II як подвижник та ісповідник віри.
До родини Іщук (вул. Коперника, 10) приїжджав священик о. Антоній Масюк, ЧСВВ, який святив хати, сповідав людей і служив Святу Літургію. Під час війни парафіяльна церква згоріла.
Відродження парафії почалося з 1991 року: 13 грудня 1991 р. проведено державну реєстрацію релігійної громади УГКЦ і збудовано тимчасову каплицю, для богослужінь. Настоятелем парафії призначений о. Іван Вихор.
У 1991-1995 роках велося будівництво церкви. Храм Собору Пресвятої Богородиці з престольним празником святої Теклі Первомучениці освячено 6 серпня 1995 року. Чин освячення церкви здійснив Преосвященніший Владика Михаїл Колтун.
6 листопада 2005 році у парафії на вул. Г. Храпая, мікрорайон Червоні казарми, поставлено і освячено тимчасову каплицю Пресвятої Богородиці Владичиці України.
У парафії діє церковне, харитативне та братство Св. Вервиці. Церковні хори розвивають літургійний і церковний спів. Марійська Дружина та Вівтарна Дружина розвивають працю з дітьми і молоддю. Організовуються прощі у Зарваницю, Крехів, Підгірці, Підкамінь, Ченстохову (Польща).

Каплиця Пресвятої Богородиці Володарки України
У 1991-1995 роках збудовано та освячено церкву та дзвони. Відбулось посвячення могили “Борцям за волю України”.
У 2009 році започатковано катехитичну школу Матері Божої Неустанної Помочі, яку Преосвященніший Владика Михаїл Колтун заснував своїм декретом від 4 травня 2010 року.
25 січня 1996 року в парафії перебувала чудотворна ікона Зарваницької Божої Матері.
До десятирічного ювілею церкви 2-9 жовтня 2005 року в парафії провели першу Святу Місію оо. Редемптористи і сестри Милосердя. У 2006 відбулась віднова Місій.
4-5 червня 2009 року у церкві перебували мощі о. Піо.
27-29 серпня у парафії проведені реколекції при мощах блаженного священномученика Миколая Чарнецького.

Храм св. Юрія м. Броди

У 1946 році був заарештований священик храму Святого Юрія Андріан Зафійовський, який був членом капітули Львівської єпархії. У храмі зробили склад для меблів. Під час підпілля вірні парафії сходились на молитву в домівках Ольги Сірко, Івана Ярмолюка, Василя Дідика.
Восени 1989 року було відкрито церкву. Незадовго відбулась перша служба Божа, яку з благословення митрополита Володимира Стернюка відслужив о. Михайло Гуньовський, який перед тим відправляв у підпіллі. Через недугу о. Гуньовського, його змінив о. Іван Мигаль.
У ніч на 14 січня 1990 року монахи з Почаївської Лаври старались захопити храм св. Юрія. Ідучи з нічної зміни, парафіянин Михайло Брожко натрапив на монахів, які розпитували дорогу до храму св. Юрія. Він скликав людей, які почали боронити храм, а “прийшлі” монахи, погрожуючи залізними прутами, хотіли захопити храм. Після спроби захопити храм, богослужіння проводились під церквою, а парафіяни почергово охороняли храм.
Протягом 1989–1990 років йшла велика боротьба за відродження греко-католицької церкви у Бродах і околицях. З 1991 р. служіння у храмі св. Юрія продовжив о. Ярослав Царик, який започаткував Клуб Української греко-католицької інтелігенції міста. Також служили о. Михайло Смачило і о. Василь Небесний.
З 1997 року богослужіння проводить митрофорний протопресвітер о. Роман Біль. На парафії діє братство “Апостольства молитви”, братство Матері Божої Неустанної Помочі, Параманне братство, вівтарна дружина, організовуються прощі до чудотворних місць Галичини. Споруджено капличку Матері Божої і будинок для парафіяльних зібрань.

Храм Успення Пресвятої Богородиці с. Глушин

За часів перебування УГКЦ у підпіллі, люди молилися в діючих церквах навколишніх сіл і в приватних домах. Від 1946 р. до 1961 р. парафію с. Глушин обслуговували священики с. Пониковиця, оскільки церква була дочірня.
У 1962–1991 роках церква була закрита. Після виходу з підпілля утворилося дві громади: УГКЦ і УПЦ КП.
У старій церкві у 1991–1994 роках служили: о. Володимир Дітчик, о. Михайло Грицишин, о. Василь Козак, о. Михайло Підлубний, о. Юрій Бешлей, о. Ігор Балук, о. Петро Чаплюк.
У 1993 р. з благословення владики Володимира Стернюка розпочалося будівництво нової церкви. У 1995 р. вірні УГКЦ перейшли до новозбудованого храму, а 1996 р. правлячий архієрей Сокальсько-Жовківської єпархії владика Михаїл Колтун освятив храм.
При церкві є вітарна дружина і братство “Апостольство молитви”, організовуються прощі до святих місць у Зарваниці, Крехові, Уневі.

Храм Зіслання Святого Духа с. Сухота

Церква Зіслання Святого Духа була побудована 1937 року. До 1946 року на парафії служив о. Казановський, який також опікувався громадою села Боратин. Після Львівського псевдо собору 1946 року до 1958 року на парафії служив о. Романюк (РПЦ). По тому церкву використовували як склад, де зберігались отрутохімікати і вона була майже зруйнована. В часи підпілля вірні збирались по хатах і слухали Богослужіння з Ватикану.
Вперше після легалізації УГКЦ, літургію в храмі відслужили 1991 року. Село поділилось на дві конфесії греко-католицьку і православну. Першими греко-католицькими священиками були о. Василь Козак, о. Ігор, о. Іван Вихор, о. Богдан Вихор.
З нагоди святкування 20-ї річниці виходу УГКЦ з підпілля поставлено пам’ятний хрест, який пожертвувала родина Морозюків. Стараннями громади було відновлено престіл, кивот, тетрапод, куплено церковний посуд, зроблено реставраційні роботи зовні храму.
21 січня 1996 року на парохії перебувала копія ікони Матері Божої Зарваницької. У 1995 році відбулось паломництво до Марійського духовного Центру у с. Зарваниця. На парохії проводиться катехизація дітей, які готуються до Першого урочистого Святого Причастя та діє недільна школа.

Храм Преображення Господнього с. Гаї Смоленські

П арохія до 1990 належала до православної громади с. Смільно, так як храму в селі не було. В 1991 році збудували храм і прейшли до УГКЦ. В часи підпілля мешканці села Гаї Смоленські збирались на молитву в оселях християн, які не боялись засвідчувати свою вірність УГКЦ. Слухали літургію, яка транслювалась по “Радіо Ватикан”, молились вервицю, молебни, суплікацію тощо. На парафії служить о. Роман Біль.

Храм Собору Пресвятої Богородиці с. Заболотці

Храм Собору Пресвятої Богородиці був закритий 1961 року при о. Петрі Костюку. Вірні ходили на відправу в с. Лугове і с. Пониковиці. У Заболотцях, в каплиці на цвинтарі дяк Петро Прийма разом з людьми відправляли вечірні, молебні, акафісти, маївки. Також збиралися на молитву в хаті Ганни Миськів. Із слів п. Ольги Демчишин відомо, що люди самі відчиняли храм, особливо на великі свята і спільно з дяком служили літургії. Останній раз така відправа була на Різдво 1989 року. Після цього церкву забили на глухо цвяхами і аж відкрили офіційно в Великодню П’ятницю 1989 року.
Після відкриття церкви 1989 року, першим священиком був отець Степан Горбовий, згодом о. Петро Мелешко. За нього посвятили місце під майбутню церкву. З 1995 року на парафії душпастирювали: о. Іван Мацієвич, о. Григорій Микитюк, о. Гаврилюк, о. Стасюк, о. Стогняк і о. Петро Настюк. У 1997–1999 роках ? о. Іван Пігура, який налагодив співпрацю зі школою, при ньому заклали фундамент під майбутній храм.
З 1999 душпастирем є о. Ігор Балук. Створене братство “Апостольства молитви”, при школі діє Марійська дружина. Кожної першої п’ятниці місяця служиться Свята година. 29 серпня 2010 р. правлячим архиєреєм Сокальсько-Жовківської єпархії владикою Михаїлом Колтуном освячений храм Собору Пресвятої Богородиці.

Каплиця свв. мчч. Андріана та Наталії с. Велин

Каплиця належить до парафії с. Пониковиця. Стараннями о. Віктора Гуменюка в цій святині розпочато богослужіння 2003 р. З 2005 року 18 греко-католицьких родин, що приналежні до цієї каплиці обслуговує о. Андрій Степанюк.

Каплиця Пресвятої Трійці с. Вовковатиця

Після 1946 р. вірні с. Вовковатиця відвідували храм с. Заболотці. Після закриття храму в с. Заболотцях, вірні ходили до Лугового, Пониковиці, Ражнева, хоч померлих хоронили на цвинтарі в с. Заболотці.
Після відкриття храму в Заболотцях 1989 року, вірні Вовковатиці знову ходили в храм до Заболотців.
У 1993 р., за підтримки емігранта Василя Сітки, який проживає в Америці, спромоглися збудувати свою каплицю. З того часу служили священики: о. Петро Милешко (1993-1999), о. Руслан Жигіль (1999-2005), о. мітрат Михайло Грицишин, з 2005 року – о. Ігор Балук.
Парафіяни облаштовують територію навколо каплиці. Місцевий майстер Едуард Бучинський працює над виготовленням іконостаса.

Храм ап. Луки с. Корсів

1946 рік став найтяжчим роком для греко-католицької церкви. Хоча вплив більшовицької влади жителі с. Корсів відчули ще 1940 року, коли на заслання разом з родиною був вивезений парох села о. Іван Прокопчук. Про це є зазначено в архівній книзі, яка велася з 1832 року і яка на диво вціліла. Подальша доля о. Івана Прокопчука невідома. Після вивезення о. Івана, парохом села був призначений о. Роман Мисевич. У 1946 році парафія була переведена на російське православіє. Проте, у духовному житті парафіян значних змін не відбулося. Відправлялася свята година, суплікація, маївки, молебень до Серця Христового. Також діяла недільна школа і братство “Апостольства молитви”. Церковний інвентар залишався той самий: кивот, монстранція, фігурки, церковна література.
У 1950 році парохом села став о. Остап Будзан. За два роки його служіння було закрито недільну школу і припинено діяльність братства “Апостольства молитви”. В цей час сім’ї Дравінської Марії і Рудніцької Ксенії їздили до м. Миколаєва на богослужіння, які відправляв о. Микола Маркевич у себе вдома. Отець Микола Маркевич був парохом села у 1933–1939 роках і відзначався великою місіонерською і патріотичною діяльністю.
У 1952 році парохом села став о. Василь Батьківець. До 60-х років усі богослужіння служились як і до того часу. Однак, під час чергової районної перевірки з церкви винесли з церкви фігурки Ісуса Христа і Матері Божої, монстранцію, замінили престіл і кивот, на бічному престолі замалювали Серце Христове. Пропали також ноти, багато книжок, реєстраційні книги і книга реєстрації чудесних зцілень.
Після виходу греко-католицької церкви з підпілля на зборах села 1990 року було прийнято рішення про повернення громади у Греко-католицьку Церкву. До церкви поверталися речі, які люди переховували по своїх домівках довгі роки. Почалося відродження парафії і її духовне зростання. Відновило діяльність братство “Апостольства молитви” та недільна школа. Проводяться ре колекції і прощі до відпустових місць. Відпуст на честь Чудотворної ікони Корсівської обходять 13 вересня.

Храм св. Івана Богослова с. Дуб’є

Під час перебування УГКЦ в підпіллі, душпастирська праця відбувалась у приватній молитовниці о. Івана Кубая та в родинах Мандюк Марії і Жалкович Марії. Це був 1957 р., о. Петро Лящук проводив душпастирську працю в родинах: Ущака Романа, Беднарського Володимира, Демківа Івана та вдома. У 1960 р. відбувся суд над о. Петром Лящуком, а церкву закрили.
З 1960 року церква належала до РПЦ. Під час виходу із підпілля конфліктів не було, церква відроджувалась і зростала. Священнослужителями були: о. Михайло Гаврилів, який і під час підпілля доїжджав на парохію і здійснював богослужіння в домі Новосада Володимира, о. Оришкевич парох с. Олесько, о. Михайло Грицишин, о. Козак, о. Ігор Балук. З грудня 1999 року настоятелем храму святого Івана Богослова є о. Мирон Боганюк. Парафіяльна спільнота бере участь у прощах. У 2000 році розпочалося будівництво нового храму.

Храм св. Юрія Побідоносця с. Боратин

П ід час перебування УГКЦ в підпіллі храм с. Боратин був певний час закритий, а мешканці села відвідували богослужіння у селі Пониква, або слухали Богослужіння, які транслювало “Радіо Ватикан”. Під час виходу з підпілля існував конфлікт, через який парохія була поділена на дві громади: ПЦ КП і УГКЦ. У часи незалежності України богослужіння здійснювали: о. Ярослав Царик, о. Іван Вихор, о. Петро Чаплю, о. Ігор Балук. З грудня 1999 р. вірними опікується о. Мирон Боганюк. Парафіяльна спільнота займається будівництвом нової плебанії. Ведуться реставраційні роботи біля церкви. У 1999 р. святкування 100-річчя храму відбулось за участі правлячого архієрея Сокальсько-Жовківської єпархії владики Михаїла Колтуна.

Храм Пресвятої Трійці с. Пониковиця

Організованої діяльності УГКЦ в період підпілля не проводилося. Але в багатьох родинах залишилися люди, які молилися вервиці, слухали богослужіння, які транслювались по “Радіо Ватикан”.
На парафії служили: о.Ярослав Куций, о. Палій, о. Веретільник, о. Царевич, о. Дендюк, о. Василь Василюк, о. Степан Лабюк, о. Богдан Тишкун.

Храм св. Великомучениці Параскеви П’ятниці с. Берлин

Величний храм св. великомучениці Параскеви П’ятниці, збудований у стилі українського бароко за проектом Львівського архітектора Євгена Нагірного коштами греко-католицької громади, є гордістю і окрасою с. Берлин. Будівництво розпочато 1932 р. під керівництвом Йосифа Літовинського і його сина Володимира, а 1933 р. цей дерев’яний храм був майже завершений. Посвячення відбулося 1935 р. Розпис храму виконав у 1965-70 роках Євген Мусуйленко.
Першими священнослужителями цього храму були священики: о. Михайло Струминський (1925–1937), організатор будівництва храму, провідник “Просвіти”, засновник молодіжного товариства “Луг” і “Сільський господар”.
о. Ізидор Нагаєвський (1937–1938), визначний церковний і громадський діяч XX ст. капелан дивізії “Галичина”. Будівничий плебанії. Організатор восьмиденної місії оо. Редемптористів у 1937 р. під проводом ігумена Маврикія ван де Мале і блаженного отця Зиновія Ковалика. Автор багатьох книг, зокрема “Історія Української держави XX ст.”
о. Григорій Цюпка (1938–1944), у час воєнного лихоліття виїхав до Канади.
о. Степан Гаврилюк (1944–1947), парох Берлина і декан Бродівський. Учасник Львівського псевдо собору 1946 р. Вимушено перейшов на православ’я РПЦ.
о. Зиновій Яцків (1948–1961), його стараннями був споруджений і розписаний іконостас.
о. Борис Олексюк (1961–1990), активно втілював канонічні норми РПЦ щодо престолу, книг та церковної атрибутики, змінюючи українські традиції.
З 24 березня 1991 р. на парафію прибув і відслужив першу Літургію о. Михайло Грицишин. З того часу УГКЦ відновила своє служіння у с. Берлин.
Ініціативна група на чолі з Василем Саваринським звернулася із заявою до Бродівського райвиконкому про повернення храму Українській Греко-Католицькій Церкві. Збори громади с. Берлин, які відбулися 14. 10. 1990 р. при головуючому Б. Кметю, одноголосно, за винятком церковного скарбника, проголосували за перехід до УГКЦ та отримали дозвіл на користування храмом. Однак, місцевий священик Борис Олексюк передумав і, підбуривши вірних, розколов громаду. На почергове служіння отримали дозвіл православні УАПЦ. Незважаючи на тиск сільради і Бродівської адміністрації, греко-католики проводили богослужіння привозячи священиків з Лопатина, Нивець, Лишнева та Підкамінщини. Від часу опломбування храму державною владою, греко-католики проводили богослужіння на церковному подвір’ї. Львівська єпархіальна курія направила на тимчасове служіння в парафії о. Михайла Грицишина. Після короткотривалої шарпанини під храмом у Вербну неділю, коли православні не давали відчинити двері, і прохання о. Михайла до православних творити одну церковну громаду, і їхньої відмови, частина з них утворила окрему громаду УАПЦ в приміщенні римо-католицького костелу.
За час відродження УГКЦ відновлено стару плебанію, а відтак збудовану нову. Відреставровано зовнішній фасад храму та придбано багато церковних речей. Засновано братство “Апостольство молитви”, вівтарну дружину, церковний хор, проводиться катехизація дорослих.
Парафією організовуються прощі до Зарваниці, Крехова, Унева та інших святих місць. Урочисто відзначається День Незалежності і Зеленосвяточний поклін героям України.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці с. Білявці

Х рам збудований 1928 р. парафіянами УГКЦ с. Білявці, майстрами Йосифом і Володимиром Літовинськими, на кошти громади. У 1946–1961 роках храм був діючим як парафія РПЦ, а 1961 року закритий. Вірні самі провадили Богослужіння, співаючи Літургію, Вечірню, провадили інші молитви. Клопотали делегаціями у Москві та Києві про відкриття храму.
У 1991 році, напередодні храмового свята Покрови Божої Матері за участю священика Михайла Грицишина, парафіян Берлина і Бродів урочисто розпочалося Богослужіння у храмі с. Білявці. Громада прийняла рішення про почергові богослужіння у храмі. За час віднови УГКЦ виготовлено іконостас, а також оновлено покрівлю храму, триває зовнішня реставрація храму.
На парафії діє вівтарна дружина, молодь організовує прощі до Зарваниці, Крехова, Гошева, інших відпустових місць.

Храм св. Миколая с. Лешнів

Греко-католицький парох с. Лешнів у лютому 1949 р. був заарештований НКВД за співпрацю із “українськими націоналістами”, судили його закритим судом і засудили на 25 років позбавлення волі з перебуванням у таборах міста Караганди, де вирок було зменшено до 10-ти років. Після звільнення 1955 року, о. Юліан та о. Микола Маркевич (зять о. Юліана) в домі дяка Кліпарчука Володимира таємно відправляли Богослужіння. На Богослужіння сходились не тільки парафіяни села Лешнів але й навколишніх сіл.
У 1963 році о. Юліан був вимушений виїхати з парафії і замешкати у свого онука Мар’яна Маркевича, який працював лікарем у Миколаєві Львівської області. Там він і надалі підпільно продовжував свою пастирську діяльність, як греко-католицький священик.
Отець Юліан Рудкевич (1920-1949) засновник молодіжної організації “Луг” та будинку-читальні “Просвіта”. Сам керував “Просвітою” і навчав молодь Шевченківських віршів та пісень.
Надалі в селі душпастирювали: о. Петро Костюк, о. Ярослав Кащук, о. Олександр Швець, о. Богдан Васькевич, о. Іван Мигаль, о. Ігор Штайко, з 1994 р. – о. Володимир Дідула. Парафіяни провели ремонтно-реставраційні роботи у храмі та облаштували територію навколо церкви.
25 листопада 1997 р. відбулось урочисте повернення частини мощей св. Йосафата до церкви св. Миколая. 17 вересня 2006 р. відбулося святкування 100-річчя Церкви святителя Миколая, підчас якого було освячено новозбудовану капличку на церковному подвір’ї. Щопонеділка в школі проводяться уроки християнської етики. На парафії утворені братства: Матері Божої Неустанної Помочі, “Апостольства молитви”, УМХ. Кожної першої п’ятниці місяця проводяться нічні чування.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці
с. Ражнів та каплиця св. Анни с. Руда Брідська

У  1947 році був заарештований греко-католицький священик Василь Лесюк. Після його арешту в церкві служили православні священики. У 1980 році церкву закрили.
У квітні 1989 року у церкві знову почали служити  православні священики. Під проводом о. Царика, декана з Бродів та настоятеля церкви о. Богдана Тишкуна церква перейшла до УГКЦ, вся громада вернулась в лоно церкви наших батьків.
У 1999 році відбулось святкування 900-річчя першої згадки про село у літописах. На даний час ведеться будова нового храму.
У селі Руда-Брідська до 1940 р. була римо-католицька громада. Вірні УГКЦ відвідували храм у с. Ражнів. У середині 1980-х років була збудована невелика будівля, щоб сховатись від дощу, коли відправляли похорон. На початку 90-х років ця будівля була переобладнана під каплицю, в якій служили  священики з храму Різдва Пресвятої Богородиці  с. Ражнів.
За період з 1900 року на парафії душпастирювали:  о. Данило Роздольський, о. Лев Силінський, о. Антон Цегельський, о. Іван Мійко, о. Іван Носальський, о. Степан Клепарчук, о. Мар’ян Плешкевич, о. Іван Татаринський, о. Роман Смулка, о. Зеновій Яремко, о. Олег Тишкун , о. Іван Пігура, о.  Руслан Жигіль, о. Руслан Крищук, о. Павло Юрчак. З 2007 – о. Михайло Вітт.

Храм св. Йосафата с. Бордуляки
та храм св. Миколая с. Монастирок

Церкви у цих селах закрили на початку 60-х років. Люди були змушені ходити до церкви в с. Станіславчик. Але напередодні свят збиралися в притворі своєї церкви і таємно молилися, відправляли Святу годину, хресну дорогу, викладали плащаницю. На парафіях служили греко-католицькі священики: о. Михайло Грицишин, о. Степан Попко, о. Олександр Песков, о. Василь Жданянчин, о. Микола Мозарчук, о. Василь Крушельницький, о. Володимир Гураль, о. Віктор Вульчин.
 Храм Св. Йосафата у селі Бордуляки відкритий 1988 року, а церкву св. Миколая в селі Монастирок відкрили у 90-х роках (служив православний священик). Згодом парафії повернулися у лоно греко-католицької церкви. При церві діє братство “Апостольства молитви”. Парафіяни їздять на прощі до Зарваниці, Крехова, Унева. У 2008 р. церква відзначила своє 100-ліття. Святкування возглавив правлячий архієрей Сокальсько-Жовківської єпархії владика Михаїл Колтун.

Храм св. Арх. Михаїла с. Станіславчик

У 1947 році через співпрацю з воїнами УПА і переховування одного воїна у церкві, був заарештований і вивезений у Сибір настоятель храму о. Петро Штурмай. Церква 1947 р. була переведена на православ’я. Братство збиралось на спільні вервиці і молитви по домівках, також збирались слухати Божественні Літургії, які транслювались по радіо із Ватикану.
У 1991 році була зареєстрована Греко-Католицька громада, яку підтримали всі парафіяни. Першим настоятелем був о. Ярослав Царик. Священики, які служили у с. Станіславчик: о. Олександр Пісков, о. Степан Гапко, о. Василь Жданянчин, о. Микола Мазурчак, о. Михайло Микита, о. Володимир Ващук, о. Володимир Гураль. З 2004 р. адміністратором храму є о. Степан Главацький. У 1990 р. був закладений перший камінь під будівництво нового храму, яке тривало 16 років. У 2006 р. храм освячений на честь Покрову Пресвятої Богородиці владикою Михаїлом Колтуном. На парафії діє братство “Апостольства молитви”, організовуються прощі. У церкві зберігаються мощі святителя Миколая Мирликійського, а також мощі цариці Єлени, які подаровані 1904 року митрополитом Андреєм Шептицьким. Лікарі ветеринарної медицини Бродівського району пожертвували для храму бічний престіл на честь цілителя Пантелеймона із частичкою мощей святого.

Храм свв. апп. Петра і Павла с. Збруї

Громада церкви апп. Петра і Павла була заснована 1997 року. До цього вона належала до парафії с. Станіславчик.
У 1996 р. голова радгоспу передав громаді будівлю сторожки під капличку. Під керівництвом братчика Степана Лучина вона була відремонтована і оновлена. На престольний празник апп. Петра і Павла о. Микола Мазурчук 1997 року освятив її. У каплиці служили священики: о. Микола Мазурчук, о. Михайло Микита, о. Володимир Ващук, о. Володимир Гураль , о. Степан Главацький.
На парафії діє братство “Апостольства молитви”.

Храм св. Арх. Михаїла с. Дітківці

У 1946 р. на парафії с. Дітківці служив о. Миргодович, який після псевдособору перейшов до РПЦ.
Ініціаторами відновлення УГКЦ були п. Іван Матерецький, дяк Тома Олійник та о. Ярослав Царик. Без конфліктів парафія перейшла до УГКЦ. Першими священиками у с. Дітківці були о.Михайло Грицишин о. Я. Царик. Його наступниками були: о. І. Вихор, о. М. Підлубний, б. п. о. Ю. Бешлей, о. М. Мазурчук (з 2001 р.).

Храм св. Димитрія с. Гаї-Дітковецькі

У 1946 р. священиче служіння проводив о. Дремов, який після псевдособору перейшов до РПЦ. Люди самі молилися у храмі. Ключі від храму зберігалися у б.п. Михайла Кашуби. Згодом приміщення церкви використовували під спортивний зал. Вірні ходили молитися до храму с. Гаї та с. Дітківці, слухали по радіо відправи з Ватикану.
У 1989 р. храм відкрили для РПЦ, пізніше УАПЦ. У 1991 р. зареєстрували громаду УГКЦ. Першим священиком був о. Я. Царик, служили також о. П. Чаплю, о. Б. Жук , б. п. о. Ю. Бешлей, який піклувався про молодь, пропагував тверезий спосіб життя. Під час його служіння на парафії декілька родин перейшли із УАПЦ до УГКЦ. Після смерті о. Юрія у 2001 р. грамотою єпископа Кир Михаїла Колтуна призначено о. М. Мазурчука.
Із 1991 р. по 1993 р. загострилися суперечки з УАПЦ, де за підбурюванням о. І. Мартина (УАПЦ) та о. Р. Улицького (УАПЦ) парафіяни УАПЦ мали фізично нищити греко-католиків (із свідчень парафіян УГКЦ). Відбуваються суди у Львові та Києві. Представниками від УГКЦ с. Гаї-Дітковецькі були: Михайло Ковальчук та Василь Губач. Суд вирішив про почергове богослужіння. У 2000 році громада УАПЦ будує свій храм. Храм св. Дмитрія с. Гаї-Дітковецькі залишається у власності УГКЦ.
З 2007 року парафіяни оновлюють храм. Проводиться катехизація дітей та молоді. Відбуваються прощі до Зарваниці, Підгірців, Голоскович. У Великий піст проводяться реколекції.

Храм св. пр. Іллі с. Комарівка

У селі церкви не було, люди в часи підпілля ходили до Корсівської церкви. Попри це, в домі Франка Веселяка збиралися вірні. Слухали Богослужіння із Ватикану, молилися на вервиці.
За свідченням парафіян, на Йорданські свята приїжджав священик і обходив доми із йорданською водою. Церква і громада були зареєстровані у 1994 році. Із виходом УГКЦ із підпілля, вся громада одностайно прийняла єдність із Вселенською церквою. До Комарівської парафії належить хутір Антося та село Митниця.
У 2009 р. у с. Митниці була збудована капличка Успіння Пресвятої Богородиці.
Із 1994 р. по 1998 р. парафію обслуговував о. Іван Мигаль (збудовано церкву), о. Мирослав Ковальчук (створив церковний хор), о. Володимир Мартинюк (УМХ, праця з молоддю), о. Олексій Яворський, о. Руслан Жигіль. У громаді діє братство “Апостольства молитви”, осередок УМХ, вівтарна дружина хлопчиків.
Парафіяни беруть участь у прощах до Зарваниці, Гошева, Крехова. Ведуться роботи з оформлення храму. Налагоджена співпраця зі школою.
У 2009 р. було благословення усіх домів та родин мощами св. Йосафата. У 2010 р. проведено духовні науки перед освяченням оновленого храму. Кожного понеділка відбувається благословення священика в школі. На Великий піст організовується Хресна Дорога для молоді.

Храм св. Арх. Михаїла с. Королівка

Ц ерква в селі, за свідченням парафіян, діяла ще з часів Другої світової війни. Парохію обслуговував о. Йосиф Коменда (греко-католик), він був убитий 1944 року і похований на цвинтарі с. Королівка. З того часу і до 1991 р. церква була закрита. У 60-х роках радянська влада змусила громаду перенести церкву із центру села під ліс, де є цвинтар.
У часі, коли церква була закрита, люди ходили до Лешнівської церкви. Також у родині Петра та Марії Надвідних збиралися люди та слухали відправи по радіо із Ватикану. З виходом УГКЦ із підпілля вся громада одностайно прийняла єдність з Вселенською церквою. З того часу про духовний зріст парафії піклувалися: о. Іван Мигаль, о. Ігор Штойко, о. Володимир Дідула, о. Мирослав Ковальчук, о. Володимир Мартинюк, о. Олексій Яворський, о. Руслан Жигіль.
На парафії діє братство “Апостольство молитви”, вівтарна дружина.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці с. Лугове

На парафії в с. Лугове у 1946-1956 роках служив священик УГКЦ о. Микола Гарвасюк, який перейшов до Православної Церкви МП. Багато парафіян слухали Богослужіння, які транслювались по “Радіо Ватикан” та приватно молились по домівках.
Успішно, без жодних конфліктів о. Петро Мелешко повернув парафію в лоно УГКЦ.
У 2000–2003 роках на парафії служив о. Андрій Степанюк. Нині на парохії служить о. Євген Мигаль, який заохочує вірних до частої молитви на вервиці. Діє братство “Апостольства молитви”, Марійська дружина. Організовуються прощі до Зарваниці, Глинян, Унева, Підгірців.
Стараннями отця Андрія в школі встановлено молитовний куток на честь Пресвятої Богородиці. У тісній співпраці церкви, школи, будинку “Просвіта” відзначаються молитовні дати-пам’яті А. Шептицького, Й. Сліпого, М. Чарнецького, Йосафати Гордашевської. Проводяться конкурси релігійної пісні, реколекції, розважання Хресної Дороги братами ЧНІ (м. Львів).

Храм Блаженного Миколая
єпископа УГКЦ і 25 мучеників с. Підгірці

У 1946 році радянська влада закриває монастир отців Василіян, який розташований на південній околиці від села.
Парафіяльну церкву Собору Архангела Михаїла, яку в 1932-1939 роках збудували греко-католики, передають у користування Російській Православній Церкві Московського Патріархату. Незважаючи на дуже важкі обставини, переслідувння мешканці села Підгірці зберігали вірність Українській Греко-Католицькій Церкві. За свідченням літніх вірян, в поселення Пліснесько часто приїздили отці Василіяни і відправляли Святу Літургію в лісі, уділяючи Святі Тайни Сповіді і Євхаристії. Також вірні збиралися по домівках та слухали Службу Божу з Ватикану, відправляли Маївку, Хресну Дорогу.
З часу виходу Церкви з підпілля парафія села Підгірці довший час не мала свого пароха, оскільки парафіяльна церква Собору Архангела Михаїла перейшла в юрисдикцію Української Автокефальної Церкви.
Греко-католики ходили до монастирської церкви отців Василіян.
У 2002 році мешканці села Підгірці організовують релігійну громаду і звертаються з проханням до Преосвященнішого Кир Михаїла Колтуна, Єпископа Сокальського про благословення на реєстрацію парафії блаженного Миколая єпископа УГКЦ і 25 мучеників.
Парфією опікуються отці Василіяни. Новоутворена парафія не має власної церкви. Для провдення богослужінь їм дають в користування костел Святого Йосифа, який входить до комплексу Підгорецького замку.

Храм  свв. апп. Петра і Павла с. Ковпин
та храм Богоявлення Господнього с. Голосковичі

У  часи підпілля УГКЦ мешканці сіл Голосковичі та Ковпина належали до парафії села Пониковиця, храм Пресвятої Тройці. На молитви таємно збирались у домівках.
З 1994 року в селі Ковпин розпочалось будівництво храму Апп. Петра і Павла. Парохія села Гаї-Смоленські до 1990 року належала православній громаді РПЦ с. Смільно. У 1991 році збудували храм Преображення Господнього і повернулися до УГКЦ. На парафії  служили: о. Віктор Вульчин і о. Руслан Парій.

Офіційний медіаресурс
Сокальсько-Жовківської Єпархії УГКЦ
©2009–2023

Правлячий Єпископ: Кир Михаїл (Колтун)
Єпископ-помічник: Кир Петро (Лоза)

Контакти:
Адреса: 80300, м. Жовква, вул. Львівська, 7а
Телефон: 61-336