Пошук по сайту

Дублянський деканат

Храм Успення Пресвятої Богородиці м. Дубляни
Підпільне життя УГКЦ у м. Дубляни було сконцентроване навколо родини Володимира та Ганни Штойків, які проживали на вул. Д. Галицького. Ще в часі підпілля їхня донька Марія вступила до монастиря сестер редемптористок. Тут часто відправляв Святу Літургію о. Євстахій Смаль, бував також Преосвященніший Филимон Курчаба, проходили реколекції сестер ЧСВВ, відбувалися зібрання ІІІ ЧСВВ.
На початку 1990 р. Б. переважаюча частина вірних парохії м. Дубляни вирішила повернутися в лоно УГКЦ. Місцевий священик не підтримав громаду. Ініціативна група запросила відправляти Богослужіння старенького греко-католицького священика, місцевого мешканця Семена Посіка. Деколи в неділю також служили отці-студити Йосиф Мілян та Севастіан Дмитрух.
Конфлікт із православною громадою швидко припинився з наданням у розпорядження громади УАПЦ колишнього римо-католицького храму. Першим  греко-католицьким парохом після 1946 року в Дублянах став о. Володимир Високінський, який служить тут і нині.
 З виходу Церкви з підпілля греко-католицька громада чисельно зросла.
У 2001 році розпочато капітальний ремонт храму, встановлено гранітний хрест, освячено нову капличку, споруджено пам’ятну могилу загиблим героям, останки яких знайдено неподалік. У 2009 році на церковному подвір’ї зведено будинок парохіяльної катехитичної школи.
При храмі успішно функціонує парафіяльний хор під керівництвом Володимира Мазепи.
У 2002 році відправилась перша Літургія у новозбудованій каплиці Різдва Пресвятої Богородиці м. Дубляни. У 2009 році старанями парафії було розширено каплицю, яка тепер має вигляд невеликої церкви із громадою 70 дворів, де ведеться парафіяльне літургічне життя. 28 серпня 2012 року у парафії Успення Пресвятої Богородиці м. Дубляни відсвяткували 100-річчя храму. Свято очолив єпископ Йосиф Мілян.
Храм Собору Пресвятої Богородиці с. Малехів
Уперше мешканці Малехова відчули “любов” совєцької влади до Українського народу і Католицької Церкви після “золотого” вересня 1939 р. – за патріотичну діяльність був ув’язнений на десять років, молодий священик-целібс о. Степан Баслядинський (парохом на той час був о. Володимир Коновалець – стрийко Євгена Коновальця, якого оминув арешт через старечий вік).
Під час війни 24 липня 1941 р. помирає о. В. Коновалець і душпастирську опіку над парохією переймає о. Микола Янович. У Велику П’ятницю 1947 р. – під час обходу з плащаницею, чекісти у брутальний спосіб не дозволили завершити богослужіння і вигнали священика із храму, а в ночі і з резиденції (її конфіскували і перетворили на школу). Того року на Великдень у Малехові богослужіння не було... Понад рік парафіяни не допускали у свій храм московського попа.... Декотрі відвідували о. Яновича у Львівській квартирі, інші шукали духовної опіки в латинській катедрі Львова.     
У цей час у село прибувають переселенці – жертви акції “Вісла”, а з ними прибуває священик о. Федишин який розпочинає богослужіння в помешканнях своїх односельців, зокрема в помешканні родини Качмарів (туди приходять на богослужіння родина Сікорів). Активну діяльність підпільної Церкви провадили оо. Василіяни, а особливо після заснування підпільного монастиря у будинку Масюка (вул. Нова 66), що належав теперішньому священику о. Антонію ЧСВВ та його сестрі Софії Тичині. Богослужіння звершувались у помешканнях родин: Котур, теперішня вулиця Нова 75 (тут відбувались реколекції для новиків та ієрейські свячення) Пальчинських – (з родини яких вийшло два священики о. Володимир ЧСВВ та о. Мирон-світський священик), Баранко (тут відправляв Кир Софрон Дмитерко, отці Яків та Єронім Тимчуки ЧСВВ, отці Янтухи), Полець-Кудла (о. Василь-Богдан Мендрунь ЧСВВ), катехитичну діяльність провадили Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії (покійна сестра Емілія похована в Малехові), навчання дітей відбувалось у помешканні Дмитра та Ганни Качмарів, у родині Вороняків (батьків о. Ігоря Вороняка, священика нашої єпархії, часто звершував богослужіння о. Яків Тимчук). У 1988 р. на парафіяльному кладовищі о. Михайло Гаврилів, ЧСВВ провів величаве Богослужіння і тоді був поставлений пам’ятний дерев’яний Хрест на честь 1000-ліття Хрещення Руси-України (у 2008 р. встановлено гранітний хрест). З 90-х років оо. Василіяни розпочали постійні Богослужіння на кладовищі у капличці-усипальниці родини Коновальців, в цей час відбулось опитування-референдум і більшість мешканців села вирішили повернутись до віри батьків, тобто в лоно УГКЦ. Громада РПЦ, на той час володіла храмом, виявилась у меншості, і, побоюючись що греко-католики заберуть храм, – замкнули храм і вели цілодобове чергування.
Ранком 6 січня 1992 року було відновлено історичну справедливість – храм Собору Пресвятої Богородиці повернувся у лоно УГКЦ. Першим священиком після виходу з підпілля у с. Малехові був о. Володимир Високінський з м. Дубляни, проте опіка тривала не довго (9 місяців), цей період був найтяжчим (громада УАПЦ, тероризуючи погрожувала молодому священикові та його родині, приїжджаючи вечорами у смт Рудно, де на цей час проживав отець). Завдячуючи виваженим і мудрим діям о. Високінського, вдалось дещо пригасити міжконфесійне непорозуміння, це був час становлення і формування парафії. Це був складний період, не було чітко сформованих церковно-адміністративних структур, а також брак духовенства, тому парафіянам часто приходилось самим шукати католицького священика для богослужінь. Найчастіше звертались до отців Василіян у монастир святого Онуфрія (жодного разу не було відмовлено, незважаючи на те, що отці були перевантажені своїми обов’язками). Найчастіше цей тягар (часами це була третя, а то й четверта літургія) покірно несли: о. Йосип Будай, о. Іван-Василь Возняк, о. Василь Зінько, о. Дам’ян-Зеновій Кастран та багато інших священиків ЧСВВ. Восени 1992 р. опіку над парафією перейняв о. Роман Кравчик, котрий зумів організувати сільську молодь створивши при парафії Клуб Католицької Молоді. За час урядування о. Кравчика відновили практику 1-ї п’ятниці місяця та молитви на Вервиці.
Опікувались парафією: о. Ярослав Рій, о. Богдан Бабій, о. Павло Мендилюк. Особливістю служіння о. Мендилюка була непримирима боротьба із вживанням алкоголю, зокрема під час поминальних тризн. Це привело до цілковитої заборони тризн у день похорону.
З 15 листопада 1998 р. Б. опіку над парафією поручено о. Ігорю Боднару. Волею Божою сталось так, що у наступну суботу, тобто 21 листопада 1998 р. Б., по Божественній Літургії відбулось перше спільне моління вірних УГКЦ та УАПЦ у центрі села (посвячення на будинку Просвіти пам’ятної таблиці Січовим Стрільцям.
День Незалежності України впроваджено як день молитовної подяки Богові – зранку урочиста Літургія, а після обіду молебень до Богоматері в центрі села (у перші роки громада УАПЦ ігнорувала спільний молебень та навіть саме святкування Дня Незалежності мотивуючи, що це є час посту...). Парафіяни брали участь у прощах Вервиці до Боронявського монастиря оо. Василіян. Молодь парафії ставить духовні тематичні вечори. До катехитичної праці запрошуються сестри згромадження святого Йосафата, ССНДМ, сестри ЧСВВ. Для молоді організовуються релігійно-пізнавальні поїздки. З 2004 р. – у організовуються “Веселі канікули” під проводом сестер СНДМ.
2004 Р. Б. відбулась коронація віднайденого чудотворного образу святої Родини. 2 листопада 2008 Р. Б. здійснено чин перепоховання тлінних останків Українських Січових Стрільців.

Храм св. вмч. Параскевії с. Артасів
З 1946 до 1990 року церква була діюча, але під проводом РПЦ МП. В храмі служив о. Степан Телюк, який повернув парохію в лоно УГКЦ без жодного конфлікту. Душпастирі храму: о. Михайло Підлипний, о. Михайло Яблонський.

Храм свв. безср. Косми та Дам’яна с. Зіболки та храм св. Арх. Михаїла с. Малі Передримихи
У 1989 р. громада виявила бажання перейти в лоно Греко-Католицької Церкви. З 1990 року священничу діяльність вели о. Ярослав Дебора, о. Федір Дубей, о. Мирон Гринчишин.
У 1997 р. храм розписано всередині (художники-іконописці: Юрій Данилик, Микола Шимків) і освячено.
У 1998 р. о. Мирон Гринчишин обійняв дочірну парафію с. Малі Передримихи, храм св. Архистратига Михаїла. 13 грудня 1991 р. у с. Малі Передримихи була зареєстрована громада УГКЦ. З благословення Вл. Володимира Стернюка було освячено камінь під будову храму. Камінь освячував о. Володимир Баран і був присутній православний священик о. Володимир Пшик, який опікувався парафією, так як дана парафія (громада) належала до Великих Передримихів.
У 2001 р. відзначено  ювілей з нагоди 100-річчя храму. Святу Літургію для вірних відслужив правлячий Архиєрей Михаїл Колтун, Божою милістю Єпископ Сокальський.
У 2002 р. за благословенням пароха і за кошти мецената п. Петра Бішка в Перемишлі (Польща) було виготовлено два дзвони для храму, встановлено і освячено в день престольного празника свв. апп. Петра і Павла. Завдяки  пожертві парафіянки п. Мирослави Цимбали реставрована старовинна ікона Пресвятої Богородиці (ХVII ст.) і кошти мецената п. Михайла Киркери був виготовлений новий різьблений і позолочений з мальованими іконами престіл.
Встановлено новий хрест на хуторі Гори і новий місійний хрест на пам’ятку 2000-ліття від народження Ісуса Христа. У 2008 р. у День апп. Петра і Павла посвячено новий нагробний хрест – пам’ятник на могилі покійного отця Петра Карвацького з нагоди 50-річчя від дня смерті. На території дитячо-юнацького оздоровчого табору встановлено і  освячено фігуру Матері Божої.

Храм св. Арх. Михаїла с. Зашків та храм Пресвятої Богородиці Володарки України с. Завадів
Церква св. Архистратига Михаїла у с. Зашків збудована 1906 року стараннями тодішнього пароха о. Теодора Сембратовича. В 1924 році храм був освячений митрополитом Андрієм Шептицьким. В часі підпілля храм був діючим як РПЦ МП. Греко-католицькі душпастирі провадили богослужіння в одній із сільських хат. На парохії с. Зашків відправляли священики: о. Леонтович, о. Михайло Ноніволець, о. Володимир Мармаш, о. Василь Мармаш, о. Іван Семенюк, о. Володимир Куцик, о. Іван Пиріг, а з 1989 р. по нині служить о. Володимир Грицайко.
У листопаді 1989 р., стараннями пароха о. Володимира Грицайка та з благословення митрополита Володимира Стернюка, громада села повернулась в лоно УГКЦ без жодного конфлікту.
У 2009 році в с. Завадів була збудована і освячена Кир Михаїлом Колтуном, єпископом Сокальсько-Жовківським церква Пресвятої Богородиці Володарки України.

Храм Вознесіння Господнього с. Сулимів
Церкву в село Сулимів було перевезено із села Жовтанці у 1901 році. На початках свого існування вона була греко-католицькою, однак у часи підпілля церкву передали УПЦ МП. Підпілля в селі не існувало.
Першим, хто почав служити в церкві Вознесіння ГНІХ у 1991 році був теперішній правлячий Архиєрей Сокалько-Жовківської Єпархії Михайло Колтун і обслуговував цю парафію близько 1-го року, потім служили о. Богдан Дзюрах, о. Михайло Яцишин, о. Григорій Зельман, з 2005 року о. Юрій Митник. За його служіння на парафії було зроблено огорожу навколо церкви, частково оновлено внутрішнє начиння (лампади, свічники) та інше. З вересня 2013 року душпастирем парафії призначено о. Романа Малькевича.

Храм Собору Івана Хрестителя с. Мервичі
Церква в селі Мервичі була заснована у 1886 році старанням жителів села. Храм є мурованим. Від початку свого заснування церква була католицькою, однак у часи переслідування була переведена на православну і такою залишилася до 1991 року.
Підпілля в селі не було. Першим, хто почав богослужіння, після виходу із підпілля, був парох села Зашків о. Володимир Грицайко. Обслуговував її недовго, бо було призначено парохом о. Ігоря Кривейка, якого замінив о. Григорій Зельман, служив близько семи років.
У 2005 році адміністратором храму Івана Хрестителя села Мервичі призначено о. Юрія Митника.
Після виходу із підпілля у селі збудовано плебанію. Проведено ремонт  церкви, встановлено підігрів підлоги, покрито його плиткою, помальовано церкву, ведуться оздоблювальні роботи.

Храм свв. безср. Косми і Дам’яна с. Великі Грибовичі
Історія церкви Косми і Дем’яна у Великих Грибовичах налічує понад 110 років. Спочатку у Грибовичах була дерев’яна церква, теперішню – муровану - будували біля неї. Зі старої церкви перенесли іконостас та деякі образи. Ці реліквії збереглися до нашого часу. Іконостас грибовицької церкви – одна з найстаріших та найцінніших пам’яток сакрального мистецтва України, виконаний галицькими митцями Федором Сеньковичем та Миколою Петрахновичем.
Найважчим періодом для Української греко-католицької церкви було ХХ століття. По закінченні Другої світової війни село Великі Грибовичі майже відбудувалося, однак відновити повноцінне церковно-релігійне життя не вдалося, адже греко-католицька церква змушена була відійти у підпілля. На жаль, не вдалося зберегти історичні відомості про її діяльність у цей час. Відомо лише, що з 1946 по 1990 роки богослужіння у грибовицькому храмі святих Косми і Дем’яна здійснювали служителі РПЦ.
У 1990 році мудрість, виваженість та духовність взяли гору над деструктивними закликами і парафіяльного поділу вдалося уникнути – греко-католицька парафія відновилася. Активними учасниками церковного життя цього періоду були Микола Василина, Василь Стецьків, Михайло Юськевич, Володимир Олішкевич, Ярослав Максимишин, родини Яворських, Дроздових, Василина, Качурів, Білих, Фатових.
З 1990 р. у церкві служили о. Стефан Телюк, о. Михайло Крумшин.
4-5 травня 2006 р. у грибовицькому храмі відбулася наукова конференція під керівництвом о. доктора богослов’я, ієромонаха Севастіана Дмитруха “Збереження та порятунок сакральних пам’яток Галичини”. Учасниками конференції були українські і зарубіжні науковці, зокрема, з Польщі, Словаччини, Угорщини.
На початку 2000-х років у храмі святих Косми і Дем’яна почалась реставрація. Активну участь у цьому брали Юрій Білий, Роман Василина, Іван Лісович, Микола Яворський, Юрій Олішкевич, Євген Лісевич, Казимир Антонюк, Нестор Яворський, Володимир Вирга, Володимир Діброва, Ярослав Теліпський, Володимир Чабан, Ігор Питель. Завдяки парафіянам, спонсорській допомозі Дмитра Даньківа та відданій праці Романа Яремка, Володимира Василини, Ярослава Содоми та інших вдалося провести багато робіт для відновлення храму.
Серед парафіян церкви є багато меценатів. Традицію жертводавців для церкви у Грибовичах започаткував Григорій Качор ще на початку ХХ століття. Для грибовицької церкви він придбав люстру – “великий павук” і проповідальницю. У 1904 році Григорій Качор побудував у селі каплицю. Щороку на свято Воскресіння Христового в каплиці служиться літургія .
Сучасні меценати – Іван Шехович, Петро Климчук, Богдан Качор, Богдан Стахів, Гнат Жуковський, Володимир Тріль, Ігор Юськевич, Віктор Барбадин, Ярослав Касараба, Валерій Томак, Євген Мартин, Володимир Шпік, Любомира Качмар, Михайло Климко, Ярослав Галянт, Ірина Шпильчак та інші.
Церква активно співпрацює із сільською радою, з педагогічним колективом та директорами шкіл у Великих і Малих Грибовичах Ганною Широн та Ганною Доскоч.
До парафії належить каплиця святого Миколая Чудотворця у Малих Грибовичах, де щороку – влітку на свято Миколая відбуваються святкові богослужіння.
У 1997 р. урочисто відзначено столітній ювілей церкви.
Парафіяни церкви Косми і Дем’яна пам’ятають тих, хто зробив вагомий внесок у церковне і духовне життя громади, але вже відійшов у вічність: отця Зеновія Стеціва, дяка Івана Виргу, дяка і диригента хору Богдана Гаврильця, Євгена Кольцуна, Михайла Яворського, Василя Войтинського, Івана і Стефанію Олішкевич, Дем’яна Василину, Михайла Пителя, Анну Антонюк, Теодора Качора, Марію Кузьо, Любов Лісович, Василину Лесю, Марію Діброву, Анну Чорну та багатьох інших.

Храм Успення Пресвятої Богородиці с. Збиранка
У часи радянської влади Богослужіння в селі не відбувалися. Капличка, яка була збудована приблизно 100 років тому, була зачиненою. З настанням Незалежності нашої держави почалися відправи в капличці Успіння Пресвятої Богородиці. Тут служив о. Телюк, а згодом о. М. Крумшин.
У 2008 р. була заснована громада УГКЦ. У 2009 році з благословення Преосвященішого Владики Михаїла Колтуна громада розпочала будову нового храму Успіння Пресвятої Богородиці. Тепер на парафії служить о. Володимир Крижанівський.

Храм Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього с. Стронятин, храм Введення в Храм Пресвятої Богородиці с. Кошелів та храм Покрови Пресвятої Богородиці с. Нове Село
Церква Воздвиження Чесного Хреста у с. Стронятин збудована 1854 р. Під час Другої світової війни в церкві служили о. Василь Сушко, о. Когут та о. Фуртак (1944-1946), які не хотіли переходити до РПЦ, за що були переслідувані органами радянської влади. Вони перестали відправляти богослужіння в храмі, а служили підпільно для потреб вірних.
З 1946 р., після так званого Львівського “псевдособору”, у Стронятинській церкві служили священики, які формально увійшли до складу РПЦ, але відправляли в храмі за греко-католицьким обрядом: о. Василь Бучко, о. Семен Гребенюк (був колись вояком УСС), о. Василь Бачило, о. Роман Отчич. На парохію також направили православних священиків МП о. Фарата і о. І. Баранича, який розділив парафіян на дві конфесії. У громаді почалися конфлікти за право служіння у храмі.
Відновлення УГКЦ почалося з 1989 р., за о. Васия Возняка. На парохії душпастирювали:о. Іван Кончак, о. Ігор Вороняк , о. Михайло Горенець , о. Тарас Лукачик , о. Василь Козак, о. Григорій Зельман.
Священики-вихідці із села Стронятин – о. Ілля Блавацький та о. Василь Курaщенко не підписали в 1946  р. документів сумнозвісного Львівського “собору”, тому були репресовані і заслані в Сибір. Після 25-ти років заслання в Сибірі, о. Василь Куращенко повернувся в рідне село – Стронятин і почав відправляти на своїй колишній парафії на Самбірщині. Останні десятиріччя о. Василь жив у Стронятині, був диригентом церковного та сільського хорів і залишив про себе добру пом’ять односельців.
З 1988-1990 років на парафії с. Стронятин, Кошелів та Нове Село почалися конфлікти за храми, так як о. Іван Баранич розділив парафіян на дві конфесії і служив (і надалі вірно служить) РПЦ МП. Судові рішення прийняли почергові служіння, але о. Іван Баранич не погоджувався із рішенням суду, тому Львівський обласний суд позбавив о. Івана Баранича права відправляти в церкві. Після обласного Львівського суду католицька громада взяла церкву 22.02. 1992 р., о 15:30 під цілодобову охорону, охорона тривала майже три місяці. Правомірність рішення обласного суду підтвердив і Верховний суд України. В цьому є велика заслуга парафіян села: Романа Хомка, Ярослав Шерстина. Головою церковного братства на той час був Володимир Воробець. О. Іван Баранич поселився в церковний будинок і живе із своєю сім’єю по сьогоднішній день, а також одну кімнату оформив для служіння. Громада вела 16-річну судову тяганину з 1991 по 2007 роки, однак Верховний Суд України скасував відповідні рішення тих судів і громаду залишив без нічого.
1992 освячено пам’ятник з нагоди Незалежності Україні. 2004 р. відкрито пам’ятник Борцям за волю України. Значну роботу провів Роман Литвин та інші активісти села. У 2005 р., за кошти греко-католицької громади збудовано нову каплицю. 
До реставрації церкви і парохіяльного будинку багато зусиль доклали Юстина Мороз, Роман Мацах, Ярослав Чех, Катерина Хом’як та інші стронятинці. У 2002 р., церковна громада одноголосно вибрала Ігора Палюха головою церковного братства.
Восени 1988 р., на майдані біля церкви, поблизу символічної могили борцям за волю України, було закладено парк з нагоди відзначення Тисячоліття хрещення Київської Русі і встановлено гранітну плиту з написом про те, коли із якої нагоди закладено парк.
У 2004 р., з нагоди 150-річчя стронятинської церкви, громада села збудувала пам’ятник Борцям зо волю України. Тепер щорічно, у дні святкування національних свят, біля монументу відправляються панахиди за тих, хто життя віддав за волю і незалежність України.
З 2002 р. у храмі служили: о. Тарас Лукачик, о. Василь Козак, о. Григорій Зельман. Громада с. Кошепів, яка налічує 20 дворів збудувала церкву на 60 чоловік, де особливо відзначився Володимир Чулій. Громада Нового Села реставрувала каплицю. Духовними наставниками громади парафії був о. Василь Козак, о. Тарас Лукачик, о. Григорій Зельман.

Храм св. Арх. Михаїла с. Візенберг
Колонія Візенберг була заснована 1785 р. поселенням 45 родин з Паральца (південно-західна Німеччина).
У 1845 р. в центрі с. Візенберг збудована римо-католицька кирха (церква). У 1925 р. – будівлю реставровано. У 1940 р. – більше 500 галицьких німців покинули своє рідне село Візенберг та виїхали до Німеччини. З того часу церкви і громади не було. До 23 червня 1994 р. приміщення кірхи використовували під склад тодішнього птахорадгоспу.
23 червня 1994 р. на зборах мешканців села 151 чоловік (одноголосно) проголосували, щоб відремонтувати храм, прийняти статут греко-католицької громади, та зареєструватись.
26 вересня 1994 р. Виконком Львівської обласної Ради зареєстрував Статут релігійної громади УГКЦ с. Візенберг Жовківського району.
16 квітня 1995 р. канцлером Львівської Архиєпархії о. Михайлом Стахнівим було урочисто відкрито (посвячено) храм греко-католицької громади с. Візенберг. Душпастирську опіку над парафією було надано о. Ігорю Кривейку, пароху церкви с. Мервиці продовжили душпастирювання о. Василь Батюк та о. Іван Олексин.
1997-2005 – роки відновлення греко-католицької церкви Пресвятої Трійці. 2009 р. – Вл. Михаїл Колтун разом із священиками Жовківського деканату освятив престіл. А також було відновлено назву церкви – церква Архистратига Михаїла так як мала назву раніше німецька кирха.

Храм св. Параскевії П’ятниці с. Гряда
У період з 1946 по 1989 роки церква була закрита. Однак вірні збиралися самі біля церкви і молилися. Конфліктів не було. У 1989 році храм відкрили. Священнослужителями на парафії були о. Євген Прокіп, о. Ігор Ковальчук, о. Михайло Підлипний, який опікується духовними потребами вірних по нині.

Храм Собору Пресвятої Богородиці с. Великий Дорошів і храм св. Миколая с. Малий Дорошів
У с. Великий і Малий Дорошів у часі підпілля УГКЦ не розвивалась, бо з 1946 року діяла офіційно РПЦ.
31 серпня 1990 р. священик о. Євген Прокіп оголосив про перехід парохій сіл Великий і Малий Дорошів у лоно УГКЦ. Владика Володимир Стернюк дав офіційне благословення на служіння о. Євгену і благословив вірних на перехід до УГКЦ.
У 1990 р. за кошти парафії постає могила “Всім від віку полеглим за долю і волю України”.
Владика Володимир Стернюк нагороджує священника благословенною грамотою і дає пам’ятні відзнаки-нагороди активним членам провізорам: Мирону Ошийку, Андрію Клюку, Мирону Вегері і Володимиру Мартину.
У 1989 р., після довгого закриття, храм святого Миколая у с. Малий Дорошів був відкритий і ґрунтовно відреставрований, а 1990 р. на цвинтарі поновили Хрест “Січовим Стрільцям”.
Фундаторами оновлень храму стали емігранти – вихідці села. Також допомогли п. Роман Курка з м. Куликова, та п. Катерина М. (голова колгоспу).
Благословенні грамоти владики Михаїла вручено родинам жертводавцям храму - Мирослава Хом’яка і Тараса Козака. 8 січня 2006 року, в день храмового свята Собору Пресвятої Богородиці, урочисто введено в сан Митрофного протоірея о. Євгена та вручено від патріарха Церкви вищу нагороду – “Митру” – зі словами вдячності за його ревне служіння Церкві.

Храм Преображення Господнього с. Зарудці
У 60-х роках ХХ ст. із заслання в Сибір повернувся до села о. Михайло Пилюх (який не прийняв постанови “собору” 46 року, лишаючись вірним УГКЦ) і до самої смерті (1977) відправляв таємно св. Літургії у себе вдома. Багато людей із села їздили також до інших сіл та міст, зокрема до Львова, де приймали участь у відправах підпільної УГКЦ. На парафії у 1940-1971 роках служив о. Василь Воронюк, який 1946 р. перейшов на православ’я, тому храм не закривали. На парафії відправляли священики з різних сіл: о. Володимир Куцик , о. Свистун, о. Микитів, о. Гнилюх, о. Євген Коцовський, о. Андрій Довгань, о. Андрій Сідляр, о. Богдан Чабан (перший католицький священник після 1946 року), о. Михайло Яблонський, о. Любомир Франків. З 2004 настоятелем храму є о. Дмитро Польовий.
24 червня 1990 року, в селі відбулись збори де більшістю голосів було вирішено повернутись до УГКЦ. Католицька громада налічувала понад 340 чоловік, а православна – менше 40. Два роки тривала боротьба за храм, громада була розколена, були різні конфлікти. У 1992 році храм перейшов у власність громади УГКЦ. У тому ж році нечисленна православна громада вирішила будувати новий храм, але будівництво не розпочалось. З часом вся громада об’єдналась і конфлікти припинилися.

Храм Преображення Господнього с. Малі Підліски
У с. Малі Підліски була церква, яку зруйнували, коли будували Київську трасу. Парафію с. Малі Підліски було засновано 1989 р. Камінь під будівництво церкви був освячений православним єпископом. У 1991 р. парафія перейшла у лоно УГКЦ. У 1992 р. відбулася посвята церкви. Священнослужителями храму були о. Михайло Стахнів, о. Михайло Крумшин, о. Микола Бабій, о. Роман Іванців, о. Михайло Шевчук. Нині адміністратор храму – о. Юрій П’юрик.

Храм Успення Пресвятої Богородиці с. Ситихів
Парафія с. Ситихів була заснована 1982 року. У час підпілля в с. Ситихів Богослужіння УГКЦ не відбувалися. У 1991 році громада села виявила бажання повернутися до УГКЦ і звернулася листом про надання священика. Під час переходу конфліктних ситуацій не було. Першим священиком, який відкрив церкву, був о. Михаїл Колтун, теперішній владика Сокальсько-Жовківської єпархії. Згодом служили о. Мкола Бабій, о. Михайло Крумшин, о. Михайло Шевчук, о. Юрій П’юрик.

Храм св. Симеона Богоприємця с. Звертів
У часі перебування УГКЦ в підпіллі, церква св. Симеона Богоприємця с. Звертів була закрита, але люди часто потайки вечорами  у храмі служили молебні.
На парафії служили о. Степан Телюк, о. Ярослав Чучвара, О. Петро Звір, о. Роман Улицький, О. Зеновій Колтун. З 2008 року – о. Любомир Мостовий.
У 1989-1991 роках частина людей перейшла до РПЦ МП ( на сьогодні це 10% вірних МП супроти 90% вірних УГКЦ). У 1981 році православна громада с. Зверів зареєструвалась і почала будівництво каплиці.

Храм Перенесення мощів св. Миколая с. Гребінці та храм Неп. зач. Пресвятої Богородиці с. Надичі
У часи підпілля УГКЦ, церква в селі ніколи не була зачинена для богослужінь. Досить багато людей залишалися вірними греко-католицькій церкві і приймали Святі тайни, переважно Хрещення, Миропомазання і Подружжя по своїх домівках з рук підпільних греко-католицьких священиків. Вірні парафії згадують імена о. Миколи Царика і о. Дмуховського.
Священик Федір Білевич був призначений на парафію в с. Гребінці ще перед Другою світовою війною. Під час військових подій перебував у Польщі, а по закінченні війни продовжив своє служіння (очевидно, як священик православної церкви.-авт). Він був ініціатором і організатором будівництва читальні в селі. Підтвердженням є той факт, що частину церковної землі він віддав під це будівництво. Тепер у цьому приміщенні міститься сільський клуб. Отець Федір був парохом у с. Гребінці, аж до своєї смерті (бл.1969 р.).
Парафіяльними священиками у с. Гребінці були: о. Михайло Курило (Створив і керував церковним хором), о. Бортко , о. Микола Кравецький, о. Михайло Тріль. Після Лвівського псевдособору він не прийняв православ’я, а пішов на звичайну державну роботу (люди кажуть, що був кочегаром – авт.) і лише у 69-70 р. через потребу священика у с. Гребінці і прохання місцевих людей, а був він їм добре знайомий, оскільки родом із сусіднього села Сулимів, перейшов до Православної церкви, і служив на парафії поки не відійшов у вічність).
З 1986 року на парафію був призначений о. Степан Кіндрат( УПЦ КП).
З травня 1993 р., коли відбувся остаточний поділ громади на УГКЦ і УПЦ КП, громаду греко-католиків почали обслуговувати оо. Редемптористи, серед яких був о. Михайло Колтун, сьогодні єпарх Сокальсько-Жовківський, о. Михайло Яцишин, о. Василь Батюк, о. Тарас Лукачик, о. Юрій Митник, о. Володимир Крижанівський.
З січня 2008 року настоятелем храмів у с. Гребінці та с. Надичі є о. Віталій Лупій.
З 1993 року громада греко-католиків, батьки і діди яких будували храм св. Миколая, була змушена перейти для богослужінь у каплицю Перенесення мощів Св. Миколая, яка споруджена на джерелі за межами села. Громада неодноразово вигравала судові процеси щодо почергових богослужінь, але вони не виконуються через супротив священика і громади УПЦ КП.

Офіційний медіаресурс
Сокальсько-Жовківської Єпархії УГКЦ
©2009–2023

Правлячий Єпископ: Кир Михаїл (Колтун)
Єпископ-помічник: Кир Петро (Лоза)

Контакти:
Адреса: 80300, м. Жовква, вул. Львівська, 7а
Телефон: 61-336