Пошук по сайту

Рава-Руський деканат

Храм св. вмч. Юрія м. Рава-Руська
Храм Святого Великомученика Юрія збудовано ще за часів панщини, у 1846 р. Церква була греко-католицькою до 1946 р. Сама споруда збудована з каменю, що завдавало клопоти із зовнішнім виглядом.
У 1945 р. Ілля Блавацький був отцем-парохом храму св. Юрія. Але 21 вересня 1945 року його заарештували і у 1946 р. храм був переданий у юрисдикцію РПЦ. Так тривало до 1989 р. У цей період ніхто із підпільних священиків на парафії не міг появлятися, оскільки м. Рава-Руська була пограничним районним центром. А ієромонах о. Дмитро-Даниїл Тимчина, тільки після відбуття терміну ув’язнення 1957 року, прибув до Рави-Руської. І замешкав у рідної племінниці пані Ольги Галас. У цьому ж будинку, через страх перед колишньою владою, він служив Святі Літургії для себе і найближчої рідні. У 1972 р. о. Дмитро-Даниїл помер. Шанобливо та без особливих урочистостей похорон провадив о. Юліан Вороновський (теперішній владика дрогобицький і самбірський).
У Раві-Руській був пограничннй гарнізон, великий військовий полк і всілякі охоронні служби. В’їжджати до міста без дозволу державної служби не дозволялось. У церкві служили високоосвічені, колишні клірики греко-католицької церкви о. Мар’ян Ткач, о. Іван Матвіїв, о. Петро Мриглот. Віруючі мали чудову можливість молитися у діючому храмі та задовольняти свої духовні потреби.
Храм завжди утримувався силами парафіян у належному стані. Постійно мав своїх фундаторів, жертводавців і доброчинців.
З приходом о. Івана Іваничка на парафії відбувались великі реставраційні роботи, оскільки кількість вірних значно збільшилась.
Крім того, починаючи з 1976 року, відновлювався розпис храму, збагатилася ризниця. Під час Великого Посту люди масово йшли до Святої Сповіді та приступали до Святого Причастя. Вірні мали повну довіру до о. Івана Іваничка як до католицького священика, хоч і належного до православної церкви.
У Раві-Руській діяли окремі релігійні згромадження, яких колишня влада налаштовувала одних проти одних. Наша релігійна громада була миротворча. Вона легалізувала себе ще до здобуття Україною незалежності, і у 1989 році одноголосно парафіяльними зборами проголосила себе Українською греко-католицькою громадою. У той же час римо-католицька громада відновила свою діяльність у костелі св. Йосифа Обручника.
Зі здобуттям державної Незалежності України, інші релігійні згромадження намагались перетягнути на свою сторону наших парафіян, на користь УПЦ МП,УПЦ КП. Споруджена каплиця Благовіщення Пресвятої Богородиці в центрі міста, каплиця на передмісті Смалиха, оновлена давня каплиця у с. Рата. Також будувалась велика каплиця під горою Вовковицею, яка переросла в окрему  парафію, де призначено окремого священика. Хоч нам не вдалось спорудити один великий собор на ціле місто, але поталанило опанувати велику територію і пригорнути до Української греко-католицької церкви велику громаду людей.
Каплиці, що належать до храму св. Юрія перебувають в ідеальному стані. У них відправляються Святі Літургії. Все облаштування у каплицях – за рахунок пожертв парафіян. У зв’язку з тим ще не закінчено внутрішнього розпису церкви.
Збудований і облаштований музей-пам’ятник ісповідникам віри УГКЦ, який діє з 1995 року. Споруджено будинок для прання церковної білизни та кімнату для недільної катехитичної школи, де також готуються діти до Першої Сповіді та Урочистого Святого Причастя. Окрім того, створено і розбудовано місце для освячення води на Йорданські свята та інші празники. До того ж споруджена каплиця для Богослужінь у літню пору та споруда для хору і тераса для вірних, де вони можуть сидіти.
У храмі св. Юрія проведено багато реставраційних робіт за кошти із складених недільних офір, коляди та добровільних пожертвувань вірних храму.
Церква живе повнокровним життям. Релігійна свідомість є поглиблена переважно серед молоді. Крім пароха служать ще два священики-помічники. Старший – о. Михайло Гнідець і о. Ігор Паламар. Отець Михайло займається катехитичними справами в церкві. Під його опікою працює катехит, пані Зоряна Федів, яка здобула знання в УКУ. Отець Ігор Паламар провадить Апостольство молитви і Сповідь вірних.
При храмі діяла молодіжна спільнота “Молодь Христові”, реорганізована “Марійська дружина”, якою опікується всечесний о. Михайло. Кращим виразником їхньої діяльності є видавництво часопису “Вогонь миру”, який періодично роздаємо безкоштовно.
На парафії перебувала Чудотворна ікона Зарваницької Матері Божої, копія Туринської плащаниці. Парафіяни їздять на прощі до Зарваниці, Страдча, Крехова, Заглини, на святу землю.
Літньою порою 2008 року відбулась Хресна дорога, присвячена захисту ненароджених дітей. Минулого року відбувся піший похід “Марійської Дружини”, на чолі з о. Михайлом до Крехова, який тривав два дні.
6 травня 2010 року єпископ Сокальсько-Жовківської єпархії, Михаїл Колтун, відслужив Святу Літургію, на якій висвятив трьох семінаристів у сан дияконський. Кожного року на свято Пресвятої Євхаристії вулицями міста відбуваються Євхаристійні походи .
Священики храму завжди відвідують школи міста з нагоди Першого вересня, Останнього дзвоника, випускного, а також на Йорданські свята зі свяченою водою чи наукою для школярів. Кожного року учні перших класів отримують від отця пароха пам’ятні молитовники.
У День Незалежності України, 2001 року в церкві відбулось нічне Богослужіння, чи не перше в Україні, о другій годині ночі, у зібранні численної громади людей.

Храм Вознесіння Господнього м. Рава-Руська
У 2000 р. на зборах вірних УГКЦ м. Рава-Руська, вирішили в підніжжі гори Вовковиці побудувати новий храм. У тому ж році парох храму вмч. Юрія Переможця м. Рава-Руська о. Іван Iваничко у співслужінні з сотрудником о. Михайлом Гнідцем та за участю громади вірних звершили чин освячення наріжного каменя та хреста під майбутній храм на честь свята Вознесіння Господнього. Будівництво храму очолив парафіянин даної громади Скаб Григорій Трохимович. Будівництво велось коштами парафіян та пожертвами окремих осіб та організацій. Кладку стін із цегли виконали самі парафіяни. Бетонні склепіння, дерев’яні дахи та купол і покриття бляхою виконала бригада майстрів з Червонограда, братів Кот Володимира. Будівельні роботи були завершені у 2004  році. До 2006 р. храм обтинькували, вставили вікна і двері.
2 липня 2006 року храм було відкрито і призначено адміністратора о. Романа Улицького. На початку 2007 р. було встановлено іконостас, який виготовили майстри з Яворівщини під керівництвом майстра Карапата Григорія Степановича. 7 липня 2007 року правлячий архиєрей Михаїл Колтун Сокальської єпархії у співслужінні священиків Рава-Руського, Жовківського та Дублянського деканатів освятив храм. Стараннями о. адміністратора та парафіян при храмі було утворено молитовні групи “Апостольство молитви” та Вівтарну дружину, катехитичну школу, церковний хор під керівництвом учителя музики Мар’яни Василівни Підчехи. Силами вірних храму проводяться різні культурно-релігійні заходи з нагоди свят чи подій. Щорічно відбуваються прощі до відпустових місць: Почаєва і озера св. Анни, Зарваниці, Гошева, чудотворного джерела Пр. Діви Марії у с. Заглина.

Храм Положення Пояса Пресвятої Богородиці с. Равське
До 1946 року церква була діючою, на парохії служив о. Войтович, але був насильно вивезений і позбавлений служіння. Після Львівського псевдособору в церкві самі вірні відправляли з дяком вечірні, утрені, все що було в їхніх силах. Церква була закрита до 1965 року. Частина людей з Равського, родини Іванюри Івана та Іванюри Марії добивалися у влади, щоб дозволили відкрити церкву. На свій ризик, час від часу на похорони приїздив о. Ткач із церкви м. Рави-Руської, давав хоч якусь опіку для вірних і рідко служив у церкві, бо люди тримали ключі від церкви самі. Лише в 1965 році відкрили церкву і духовно опікувався парафією о. Мирон Підвірний з парохії с. Гійче.
Після нього парохію обійняв всечесний о. Богдан Левицький. В часі служіння о. Богдана церкву  відновили зсередини і поклали новий іконостас.
З 30 жовтня 1982 року я, о. Василь Момоход, обійняв цю парохію, де служу і понині. За час мого душпастирювання почало діяти церковне братство і сестрицтво, оновився хор. Маємо при церкві велике число шанувальників Св. Вервиці, гурток слухання Слова Божого, любителів розгадувати релігійні кросворди, жінки – Матері в молитві.
З нагоди святкування 1000-ліття Хрещення Руси-України ззовні було зроблено капітальний ремонт Церкви. Придбано новий жертвенник і Св. Престіл, оновлено вівтар, де гарно прислуговує вівтарна дружина. Триває капітальне перекриття Церкви із заміною дерева і металу.
Як згадувалось, у селі Синьковичі 6 лютого 1996 року були організовані збори, де парафіяни прийняли рішення про будівництво нової церкви в с. Синьковичі.
Наша парохія чисельно мала, хоча церква є великою. Сьогодні приділяється увага катехизації, відбуваються щорічні прощі до Гошева, Зарваниці, Львова, Унева, Крехова, Берестечка до козацьких могил, Страдча, Почаєва.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці с. Боброїди
Отець Василь Дацишин прослужив у Боброїдах 45 років. Прибув на парафію 1 червня 1937 року із Щуткова повіту Любачів, Перемиської єпархії, помінявшись із о. Левом Соломоном, який до 1937 р. служив у церкві Різдва Пресвятої Богородиці. Служіння о. Василя проходило в буремні і нелегкі часи, коли смерть неодноразово загрожувала, як розказують живі свідки.
За час його служіння, при всіх труднощах і випробовуваннях було зроблено багато справ, а найголовніше, що з приходом радянської влади  Церква не була закрита, а кувала духовний і національний дух вірних. Після псевдособору 1946 року отець прийняв православ’я, як багато інших священиків, задля спасіння вірних і збереження Церкви, хоч глибоко в душі завжди залишався греко-католиком і все робив для того, щоб такими були його вірні. Приходить час, коли о. Василь дожив до глибокої старості, 83 роки, і вже був не в силі здійснювати своє священиче служіння. І 4 грудня 1981р. мене, о. Івана Галишича, ще молодого священика, який закінчив Ленінградську Духовну Семінарію, і на той час мав грамоту в с. Нова-Кам’янка, Церква Теодозія Печерського, де і служив, посилають на допомогу о. Василю. В березні 1982 року о. Василь помирає. За його служіння в Церкві Різдва Пресвятої Богородиці не було підпільних священиків, не служилося по хатах, всі ходили до храму і була єдина конфесія, за винятком ЄХБ, які мають молитовний дім на теренах парафії.
Влітку 1982 року я, о. Іван, отримав грамоту на постійне служіння в Церкві Різдва Пресвятої Богородиці, де служу і по нині, дякуючи Богу. За час  мого служіння при усіх тих труднощах, які були за радянської системи, в храмі постійно служились усі ті відправи, які служать і нині. За час до виходу УГКЦ і вхід нашої громади до неї в лютому 1990 р. на теренах моєї  парафії не було підпільних священиків, не служилось по хатах, однак вірні мали зв’язки з ними, це очевидно. До переходу в лоно УГКЦ, моїх десять років перебування в православії, робилось багато робіт, ремонтів, реставрацій, які стали окрасою нашого храму: 1985 р. – проведення водяного опалення, будівля котельні, – це одиниці в області на той час, 1989 р. – малювання храму. Придбання нового престолу, бічних престолів, реставрація панікадил. Людей до храму ходило багато в порівнянні з нинішнім днем; хрещень, вінчань втричі було більше.
Найбільша проблема нинішнього дня моєї парафії та інших – це катастрофічне вимирання і зубожіння. За 30 років мого служіння із трьох сіл, які становлять парафію, одне вимерло.
Парафія віддалена від сполучення і автодорожного, і залізничного, молодь села не тримається, старші вимирають. Щоб хоч якось збільшити присутніх у храмі, було зорганізовано дитячий хор у 1994 р., один із перших у районі, відтак – дорослий у 1997 році. Проводяться різні виступи біля церкви з нагоди релігійних дат і свят громадських, служіння Хресних Доріг у супроводі двох хорів і школярів, проведення конкурсів на релігійну тематику і винагорода переможців, зорганізування вівтарної прислуги та Марійської дружини в 1993 році, які діють по нині. Виїзд із хорами і дитячим, і дорослим, на служіння до інших парафій. Відвідування вистав у театрі імені М. Заньковецької із старшими класами, а також проведення катехизації в школі у 1994-2000 роках. Всі ці та інші ініціативи однозначно дали свої результати.

Храм Воскресіння Господнього с. Кам’янка-Липник
Церква Воскресіння Господнього збудована 1671 р. У підпіллі не перебувала, богослужіння відправлялися кожної неділі і свята під проводом Російської православної церкви Московського Патріархату, яка проіснувала до 1991року.
У 1991році церква Воскресіння Господнього перейшла в лоно УАПЦ, а в 1996 році церква повернула статус УГКЦ.
За цей час на парафії були призначені священики РПЦ МП: о. Орест Лисяк Мирославович, о. Орест Лисяк Орестович, о. Василь Луцишин, який у 1991 році зареєстрував УАПЦ.
У 1993 р. на парафію було призначено о. Василя Хавалка. У 1996 році пройшов розкол, 30 дворів залишилися в УАПЦ, а 350 дворів повернулися в лоно прабатьківської УГКЦеркви.
У 1986 році було зроблено внутрішній ремонт, а в 2000 р. проведено зовнішній ремонт, а саме: перекрито купол і дах, поміняно вікна, поштукатурено скляною крошкою, відновлено дзвіницю, покладено тротуарну плитку, 2010 р. зроблено капітальний ремонт каплиці, оновлено облачення фелонів, стихарів, престольне облачення, облачення іконостаса і Хресної Дороги. Все це зроблено під керівництвом о. Василя Ховалко.
З 1993 по 1997 роки працювала недільна школа. Заняття проводились у приміщенні середньої школи в три групи: молодша, середня і старша. Коли пройшов розкол, недільна школа призупинила своє навчання.
На даний час заняття катехизації дітей проводиться під час літніх канікул.
Конфлікти між греко-католиками і православними продовжувалися за право служіння у храмі від 1996 по 2008 рік. На даний час храмом Воскресіння Господнього користується громада УГКЦ, а громада УАПЦ побудувала каплицю, конфлікти призупинилися.
На парафії було відзначено Свято родини в 2008 році. У 2009 р. громада брала участь у прощі до Зарваниці, 2010 р. до с. Страдч і кожнорічні відвідування Богослужіння у Заглині.
При церкві працює недільне братство вівтарне і дівчата хоругвоносці.

Храм св. Юрія  с. Магерів
Селище Магерів, Жовківського району прикрашає греко-католицька церква св. Юрія. Храм спочатку належав до Потелицького деканату, а після Першої світової війни - до Немирівського. Стару дерев’яну церкву замінила кам ‘яна, збудована у 1912-1928 роках.
У розбудові церкви велику роль відіграла душпастирська праця священиків. В історії церкви було чимало духовних наставників, серед яких о. Єлісей Лєліґдович, о. Семен Пшислопський, о. Михайло
Бачинський, о. Василь Ясинський, о. Іван Козакевич, о. Іван Решетило, о. Володимир Матюк, о. Михайло Кульчицький.
У пам’яті кожного старожила Магерова залишився о. Михайло Кульчицький, який був духовним пастирем на парафії у 1933-1986 роках. о. Михайло активно працював у царині пробудження свідомості українського суспільства: сприяв організації читалень, осередків “Просвіти”, драматичних та хорових гуртків, проведенню спортивних національних свят та інше.
о. Михайло вклав багато праці при перенесенні з Магерова реставрації і побудові в с. Городжів дерев’яної церкви, побудові муру навколо храму в Магерові і капітальних ремонтах мурованої церкви, яка в часі воєнних дій зазнала декілька разів значних пошкоджень та заміни в 70-х роках дерев’яних конструкцій двох куполів, внутрішньому розпису і оформленню церкви, виготовленні іконостасу. При підтримці о. Михайла при церкві було організовано хор під керівництвом п. Гладюка, а згодом - п. Сліпця.
о. Михайло Кульчицький своєю працею заслужив величезну повагу і любов до людей, став визнаним проповідником, ревним душпастирем, добився злагоди між людьми різних національностей та віросповідань, допомагав людям перемагати незгоди.
У 1986-1992 роках настоятелем церкви св. Юрія був о. Михайло Поборчак. За нього в святині була постелена дерев’яна підлога, встановлено іконостас, який замовив і оплатив о. Михайло Кульчицький, побудована мурована стінна дзвіниця.
Із проголошенням Незалежності України почали відроджуватись греко-католицькі громади. У жовтні 1992 р. церква св. Юрія повернулась у лоно греко-католицької церкви. Невелика частина парафіян утворили православну громаду, яка у грудні 1992 р. побудувала дерев’яну капличку, настоятелем якої став о. Михайло Поборчак.
Церкву св. Юрія в цей час очолив о. Богдан Стасюк. За нього було почато ремонт церкви ззовні, будівництво каплиці в с. Великому Передмісті, побудовано капличку на Білій, відновлено джерело на З’явлінні.
У березні 2001 р. першу святу Літургію в Магерівській церкві за участю дитячого хору відправив о. Михайло Шевчук і диякон Роман Сапужак.
17 червня 2001 року - під час Служби Божої Владика Михаїл Колтун здійснив Чин поставлення в пресвітери о. Романа Сапужака і дияконські свячення Володимира Залуцького. У цей же день настоятелем церкви св. Юрія призначений о. Михайло Бранець, а сотрудником — о. Роман. У 2002 р. було відремонтовано читальню і почато спорудження нової сторожки біля церкви.
У вересні 2003 року освятили фундамент під будівництво каплиці у с. Підлісся.
У 2003-2004 роках настоятелем церкви св. Юрія був о. Володимир Коткевич, за якого було придбано будинок під плебанію і розпочато ремонтні роботи.
З жовтня 2004 року духовним пастирем у храмі стає о. Михайло Микита. Велика заслуга священика у роботі з молоддю. Він організував свято Біблії, проводив катехизацію і підготовку до Першої Сповіді, організував дитячий християнсько-відпочинковий табір “Веселі канікули”, поїздки дитячого церковного хору до Польщі, Зарваниці, Карпат, хлопців, що прислуговують – до Страдча.
За о. Михайла відбулося освячення парафіяльного дому, упорядкування подвір’я церкви, відновлено хрест при вулиці Леся Мартовича, встановлено і освячено фігури Матері Божої по організаціях, побудовано нову дзвіницю біля читальні.
О. Михайло Микита започаткував Хресну Дорогу вулицями селища Магерів, проводив святкування Року християнського покликання, свято ювілеїв подружжя та багато іншого.
Духовним пастирем у церкві св. Юрія призначений о. Богдан Жук, який є чинним священиком Магерівської парафії на сьогоднішній день. Продовжуючи душпастирську працю своїх попередників, о. Богдан проводить Богослужіння, крім Магерова у с. Підлісся і у с. Велике Передмістя. Священик є учасником відкриття заходів у школі, садочку, інших організаціях. Він близько знайомиться з родинами, закликаючи до Божого храму, що сприяє духовному збагаченню кожного парафіянина.
Під керівництвом о. Богдана почато перекриття читальні, яка буде призначена для навчання і катехизації молоді, а також молодіжного церковного хору, усіх заходів і свят.
Душпастирська праця священиків, які були настоятелями церкви св. Юрія, злилася в єдине ціле, тому нині ми маємо чудові місця, де можемо знайти душевний затишок для спілкування з Богом.

Храм Успення Пресвятої Богородиці с. Городжів
У 1938 році церква (УГКЦ) була перенесена з Магерова до Городжева за пароха о. Михайла Кульчицького. Освятив храм Йосип Сліпий у 1939 році.
У 1946 році – церква стає православною. На парафію приходять о. Салогуб, о. Панчак, о. Дмитро Лютий. З 1960 по 1965 роки церква була закрита. Значний внесок для відкриття зробили Агафія Музика, Анастасія Шуй, Федір Бокало, Андрій Ковча. З 1974 року служать о. Олег Когут, о. Олексій Юнко, о.Микола Вірвічас, о. Богдан Стасюк, о. Михайло Бранець, о. Роман Сапужак.

Храм Преп. Теодозія Печерського с. Нова Кам’янка
У давнину присілки сучасної Нової Кам’янки входили до однієї з найбільших збірних громад Галичини - Кам’янки Волоської. У Кам’янці Волоській були чотири парафії: Старе Село; Липник;  Лісна; Нова Кам’янка.
Найпізніше з’явилася парафія в Кам’янці у Криве - у 1880 році. До нової парафії увійшли села, що взяли дольову участь у будівництві церкви. Це такі села: Пільце, Крушина, Буди, Оліярники, Криве з усіма численними присілками і двориськами. За ними закріпилася назва Нова Кам’янка, так і по сей день.
Гроші на церкву здавали залежно від посіданих моргів, частину видатків взяв на себе власник місцевого маєтку дідич Чайковський.
Дерев’яну церкву громада купила в Угневі. То була церква, збудована ще в 1627 році.     
Парафією опікувались о. Віктор Сиротинський, о. Гавришкевич, о. Михайло Ванькович, о. Василь Кулинич, о. Теодор Сологуб, о. Орест Лисяк.
17 років /1962 - 1979/ церква в селі була закрита. Це були роки найбільшого тиску і гоніння на церкву з боку влади. Парафіяни тайно доглядали за церквою, ремонтували. На Богослуження ходили в сусідні села, де кому ближче. У 1979 році громада з великими труднощами, за драматичних обставин домоглася відкриття церкви. З 1979 священнослужили о. Іван Галишич, о. Ярослав Сенишин, якому судилося вписати вагому сторінку в життя громади. Під керівництвом о. Сенишина громада відремонтувала церкву, упорядкувала цвинтар, спорудила і освятила могилу “Борцям за волю України”, зареєструвалася як УГКЦ, і, нарешті, розпочала будівництво нового храму; о. Галишич Іван, о. Михайло Копровський, о. Григорій Зельман, о. Ігор Кривейко, о. Володимир Пиж.
1989 р. Серед парафіян визріла думка про будівництво нової мурованої церкви.
1990 р. 20 лютого громада офіційно подала заявку на будівництво нової церкви. Проект церкви вибирав сам о. Сенишин. Це типовий проект архітекторів Коваленка І., Калініна Г., Ковальчука І.
1991 року 6 жовтня місце під церкву було освячене і був урочисто закладений перший камінь. Активно йшов збір коштів на церкву. Гроші збирали святково одягнуті в українську національну форму дівчата-одинадцятикласниці Кочан Ліда і Дроботій Світлана. То виглядало дуже зворушливо. Дехто продавав худобу і жертвував на церкву.
2007 р. Спільними зусиллями громади майстрів, спонсорів, керівників церкви і села підготували церкву до освячення 6 червня.

Храм св. вмч. Параскевії с. Забір’я
Історія церкви невіддільно пов’язана з історією села. Грамота парафії надана у 1739 році. Від цього часу і до сьогодення відбулися різні події, які змінювали життя церкви.
Служіння під час перебування УГКЦ у підпіллі відбувалося в родині Федюка Петра Миколайовича. З цієї родини вийшли священики, диякон, сестри монахині.
Починаючи з моменту побудови церкви служили: о. Антон Комачкевич, о. Іван Рябець (кінець ХІХ- поч. ХХ ст.), о. Іван Тарасович (1917-1922), о. Роман Грензинський (1927-1932), о. Яків Волощук (1932-1940), о. Боровик (1940-1942), о. Мартинюк (1942-1961), о. Левицький, о. Петро Бігун, о. Василь Момоход. Починаючи з 1992 року парафію обіймає о. Михайло Ярина.
Вихід із підпілля відбувся спокійно і цивілізовано. Конфліктів не було. Нових громад також.
Починаючи з 1988 року парафіяни знову повернулися до церкви, яка майже 30 років була під замком. Громада здійснила великі ремонтні роботи для оновленню храму, збудували велику каплицю, господарські приміщення, плебанію. Визначні події: відкриття церкви, візитація з Архиєрейським благословенням Преосвященнішого Владики Михаїла Колтуна. Поява священиків після довгої відсутності, святкові богослужіння. Діє гурток з вивчення Святого Письма.

Храм Пресвятої Трійці с. Потелич
Громада побудувала новий храм Пресвятої Трійці під проводом о. Михайла Дороцького, який був посвячений Єпископом Перемишським  Йосафатом Коциловським у 1936 році. З приходом радянської влади отця заарештували (1940 р.). На його місце був наданий о. Ярослав Герасим, який при другім приході Радянської влади теж був заарештований – 22 вересня 1946 року.
По тому на служіння у храмі були поставлені священники РПЦ. Сестри Святого Йосифа Обручника і вірні демонстративно вийшли з храму на Богослужінні і тим накликали на себе гнів влади, від якої зазнавали утисків. А поскільки село Потелич було у прикордонній зоні, то переховуватися і звершувати богослужіння було ще важче. Сестри і вірні їздили до Львова, до Крехівського монастиря, який ще існував, а треби звершували в Римо- Католицькій Катедрі.
При особливих потребах запрошували о. Бучка, який походив зі с. Дев’ятир і мав право перебувати у прикордонній зоні.
Збиралися на Заглині біля джерела “Маруся” (до сьогодні Марійський центр). Туди приїздив о. Євстахій Смаль і там вірні могли відбути сповідь, прийняти Святе Причастя з рук католицького священика.
Коли повернувся у 1949 році о. Михайло Дороцький, вірні радо прийняли свого пастиря, хоч отець належав до Російської Православної Церкви.
Після його смерті 1953 року, парохом був призначений о. Михайло Добрянський, при служінні якого був розмальований храм із середини у 1956 році місцевим маляром із Забір’я.
Після смерті отця у 1978 році був назначений парохом о. Степан Середа, за служіння якого у 1985 році був встановлений Іконостас.
При служінні отця і активній праці сестер Святого Йосифа Обручника під керівництвом с. Теклі Місько та с. Матрони Дудок був зорганізований одностайний перехід громади до Греко-Католицької Церкви 20 серпня 1990 року.
Громада взялась одразу за відновлення своїх святинь.
У 1999 році громада віддала недобудоване приміщення дитячого садка під сиротинець сестрам Згромадження: Св. Йосифа Обручника.
У 2000 році громада взялась за реставрацію храму Святого Духа, побудованого у 1502 році.
У 2002 році урочисто відсвяткували 500-річчя храму Святого Духа і продовжили реставрацію до 2007 року, прийнявши священика на постійне богослужіння.
За період Незалежності було відновлено братство “Апостольства Молитви”, Матері Божої Параманої, гурток Молоді Христової, дитячий хор, провадять сестри Згромадження Св. Йосифа Обручника.
Сестри працюють разом із громадою над завершенням будови під сиротинець. Вже прийняли п’ятеро дітей-сиріт і з червня 2010 року опікуються ними.
У лоні Греко-Католицької Церкви громада с. Потелич стала релігійно свідомою, відповідальною перед Богом і Україною, без нарікань виконує своє Богом призначення.

Храм Зіслання Святого Духа с. Потелич
З-поміж стародавніх міст Західної України особливе значення має Потелич – найбільш мальовниче місце. Є відомості про чотири дерев’яні церкви, що були колись у Потеличі, але до наших днів збереглась лише церква Св. Духа разом з її архітектурним ансамблем (дзвіниця і дві сторожові вежі).
За переказами, церква Св. Духа збудована 1502 р., на місці церкви Бориса і Гліба за кошти потелицьких гончарів, і розписана за їх замовленням. Малярська артіль, що працювала в церкві, глибоко розуміла народні смаки й уявлення. Майстри сміливо й вільно втілювали складні національні, політичні й етичні проблеми свого часу. Є дві версії дати створення стінопису: 1620 і 1628 роки.
У церкві Святого Духа стінопис зберігся на південній і північній стінах, а також на частині західної стіни головного зрубу та південній стіні бабинця. На даний час церква Св. Духа – одна з найстарших дерев’яних будівель, що збереглися в Україні.
У часи тоталітарного режиму церкву закрили майже на п’ять десятиліть. У 70-х роках були вирізані ікони з хоругов, які зберігалися в храмі. Чиновники з області мали намір перевезти храм до Львова у Шевченківський Гай. Та воля Божа була іншою – завдяки тогочасній місцевій владі та активним мешканцям, храм залишився в Потеличі.
За роки незалежної України наша святиня зустрічала вірних лиш раз у рік на свято Зіслання Святого Духа.
Та з 8 листопада 2008 р. Б. щонеділі церковний дзвін закликає людей на Святу Літургію. З цього дня настоятелем храму було призначено отця Василя Мутку. Досить швидко душпастир згуртував громаду вірних та молодіжний хор. Спільними зусиллями, пожертвами парохіян та з допомогою сс. Св. Йосифа ОПДМ, що живуть і працюють на Божу славу в Потеличах, почалося активне відродження храму: було придбано престіл, проскомидійник, євангеліє, фелони, євхаристійний посуд, семисвічник, хрести… Церква ожила через придбання нових вишивок, композицій з живих квітів, а особливо молитви та любов парохіян.
Отець Василь організував Великопосні реколекції, на яких вірні мали можливість молитись і прикладатись до мощей блаженних сс. Олімпії та Лаврентії, запровадив благословення дітей та продовжив молитовні зібрання членів “Апостольства молитви”.
З жовтня 2009 р. Б. продовжив почату працю на парохії отець Тарас Когут. Священик активно працює на пастирській ниві. Його любов до Бога і людей, молодечий ентузіазм та високий духовний рівень допомагають оновленню храму та людських душ.
Отець Тарас організував благодійну акцію на Св. Миколая. Завдяки старанню пароха відбулися Великопосні триденні реколекції з виставленням хреста-ікони, мощей Св. Антонія Падевського та Св. Франциска. Було проведено хресний хід селом, організована Хресна Дорога за участю запрошених священиків. На свято Благовіщення після Служби Божої відбулося “агапе” (братолюбні столи) вірних, яке об’єднало всі покоління. Сформовано братство і сестрицтво.

Храм Різдва Богородиці с. Потелич
У часі війни 1941 року в церкву Різдва Богородиці влучив снаряд з гармати, з чиєї сторони ніхто не знає, церква була дерев’яна, тому згоріла. На місці згореної церкви було пасовисько. Влада не дозволяла побудувати церкву. У центрі села люди побудували муровану церкву ще до війни, десь 1928 року, відтоді церква Різдва Пресвятої Богородиці перестала існувати, всі ходили до нової церкви. Після смерті о. Михайла Дороцького 1946 року церква ще трохи була в лоні УГКЦ. Далі служив о. Михайло Добрянський, вірний отець католицької церкви, а далі перейшла церква в лоно Московської церкви аж до 1991 року, коли покійний о. Степан Середа знову відновив зв’язок з апостольською церквою. У селі є ще монастир Св. Йосифа, але в час імперії був закритий, сестри мусили виїхати. Сестра Текля і Софія потаємно настановляли дітей, молодь, старших на дорогу віри, правди, любові, молитви.
Після розпаду імперії в 1990 році почали будову каплиці Різдва Пресвятої Богородиці на 50 чоловік, а 1995 року на великі свята служили Св. Літургію. З 23 серпня 2003 року о. Ярослав Музика призначений на служіння в цій каплиці. У часі різдвяних свят був створений вертеп, у якому взяли участь  діти зі Східної України. Канікули такі їм дуже сподобались, бо вони ще такого не бачили, люди прийняли їх тепло. Приїжджав наш єпископ Кир Михаїл Колтун на вечерю до сестер-монахинь зі своєю матір’ю, отець декан і священики с. Потелич, і відслужили 9 Час. Тоді були вечеря, щедрівки і благословення нашого єпископа на Йорданські свята. Відвідували парафіян з Йорданською свяченою водою.
5 - 7 березня були реколекції в церкві Св. Духа, де приймав участь отець-парох разом зі своїми вірними. Реколекції вів священик Чину Братів Менших Францисканів для молоді, жінок, чоловіків. Хресна Дорога відбувається від початку і до кінця села. У часі Великого посту служба Напередосвячених дарів служиться постійно.
У місяці травні Молебень до Матері Божої служиться в центрі і по селі. 8-9 травня відбулась проща для молоді та матерів до с. Заглина, відгукнулось багато молоді, вірні мали змогу прикластись до мощей блаженного Миколая Чарнецького.
У червні служиться молебень до Серця Христового, проводяться реколекції для молоді в селі біля м. Яремче.
Є братство “Апостольство молитви”, вівтарна дружина, церковний хор.
У церкві відмовляється молитва проти пияцтва, наркоманії, розпусти. Кожного місяця надається фінансова допомога сестрам-монахиням, потребуючим парафіянам. Робиться ремонт у церкві та навколо Церкви. Кожного року для малих дітей і старших людей приходить  Св. Миколай з подарунками.

Храм Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього с. Дев’ятир
Село Дев’ятир розташоване біля границі з Польщею і велика частина його опинилася за кордоном. Маленька частина села так і називається колонія, де були німці і там вони збудували свою церкву. Побудована вона з каменю, дати ніхто не знає. Коли німці покинули Дев’ятир, вона стояла пустою. Після смерті о. Володимира Гайдаша в церкві був колгоспний склад. У селі був ще малий монастир, де була сестра-настоятелька Юстина Сковороньська і сестра Юлія Воляник, які потайки підучували людей і молодь, хоч влада їм забороняла це робити. Сестра Сковоронська захворіла і померла, сестра Юлія виїхала в село В’язова Жовківського району, а монастир знищили.
До села належать малі присілки (вулиці) Ковалі, Чорнії, Мартини, Сороча Лоза. До Сорочої Лози зі Львова приїжджав монах-редемпторист о. Михайло Якимець, а в Михайла Малащука рідко, але були богослужіння. До церкви люди ходили до села Потелич.
Після розвалу Радянського Союзу люди своїми силами очистили і відремонтували каплицю, служив о. Cтепан Середа, який  перейшов з Московської церкви до УГКЦ. По тому служили о. Андрій Бурда, о. Степан Сирота. З 2003 року – о. Ярослав Музика. Село мале, 50 дворів, і то лишилися тільки старші, а молоді майже нема, виїжджають за кордон, ідуть жити в більші села чи міста. Село на межі вимирання. У часі Великого посту служиться Літургія Напередосвячених дарів, сповідь відбувається в церкві і по домах старших людей, уділяється Св. Причастя. Кожну оселю священик відвідує зі Свяченою Йорданською водою. Місяць травень – служиться Молебень до Матері Божої по селі і в церкві, червень – Молебень до Серця Христового по селі і в церкві. Катехизація дітей у школі і підготовка до Першого Св. Причастя кожного року, в школі дітей мало по 2-3 дітей у класі. Діти приступають до Св. Сповіді, урочистого Першого Святого Причастя з батьками, рідними і хресними, родиною. У часі різдвяних свят готується вертеп, колядування, щедрування. Створена вівтарна дружина, церковний хор. Практикуються молитви звільнення від алкоголізму, наркоманії, розпусти. Налагоджена співпраця з молоддю.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці с. Старе Село
Церква вперше в податкових реєстрах датується 1564 роком. У 1646 році збудована друга церква на місці першої, дерев’яної. З 1897 по 1902 роки на місці розібраної старої споруджена нова, мурована церква, яка є діюча по нинішній день. Парохом на ті роки був о. Сильвестр Стецяк. Дзвіниця побудована у ХVIII ст.
Церква в Старому Селі не була закритою ні у війну, ні після війни. Постійно діяла, тільки змінювалися священики. У 1946 році парохом у Старому Селі був о. Орест Лисяк з сусіднього Липника – 19 років.
Далі служили: о. Ярослав Кубинець, о. Олексій Юнко, бл. памяті о. Ярослав Синишин, о. Іван Галишич, о. Іван Іваничко, о. Іван Альмес, о. Ігор Сорока.
У 1992 році адміністратором церкви Воскресіння Господнього був назначений, о. Василь Дацків. Тоді відреставровано і позолочено іконостас, ікони святих і образи, позолочено кивот і балдахін. При храмі є вівтарна дружина, апостольство молитви, уроки релігії для дітей, які йдуть до Першого Св. Причастя. Проводяться походи до джерела Пресвятої Діви Марії в с. Заглина.

Храм Зіслання Святого Духа с. Думичі
Мешканці села Думичі в душпастирських потребах відвідували храм у с. Монастирок, що за 6-8 км від них.
1994 року з ініціативи мешканців села було створено і зареєстровано громаду і статут УГКЦ с. Думичі. На свято перенесення мощів Святого Миколая відбулось перше Богослужіння під проводм о. Василя Дацківа, якого було призначено адміністратором новоутвореної громади. Було посвячено місце під майбутній храм, який почали  будувати того ж літа, а вже за рік у ньому проводилось Богослужіння. Храм збудовано повністю і освячено на празник Зіслання Святого Духа 1996 року. Обряд освячення провів і очолив Літургію о. Іван Галишич – Синкел Яворівський Львівської архиєпархії.
З 2000 року парохія належить до Сокальської, а пізніше до Сокальсько-Жовківської єпархії.
У 2002 році на зміну о. Василю Дацківу призначено нового адміністратора храму о. Тараса Загоруйка.
21 листопада 2002 року на Свято Михаїла парохію з душпастирським візитом відвідав і після Божественної Літургії уділив архипастирське благословення Кир Михаїл Колтун, Єпископ Сокальський.
У березні 2004 року адміністратором храму призначено о. Михайла Бранця.
Село невелике чисельно, але дуже розкидане, бо об’єднує кілька хуторів і присілків. І коли зима чи сильні дощі, через бездоріжжя не всім під силу добратися до храму. Ще до тепер існує міжконфесійний розподіл села і навіть родин, бо певна частина людей ходять, як вони кажуть, “до своєї материнської церкви” у с. Монастирок, що належить УПЦ КП.
За останні роки проведено ремонтні роботи в храмі і на території, ведеться будова парафіяльного дому.
З 1994 року щоразу на свято Положення пояса Пресвятої Богородиці організовується проща до відпустового місця у с. Заглина, а з 2006 року також і молодіжна проща. Відбуваються часті поїздки парохіян до джерела. З 2005 року стало традиційним у неділю, перед святом Успення Пресвятої Богородиці проводити для дітей свято Першої Сповіді і Урочистого Причастя.

Храм Успення Пресвятої Богородиці с. Синьковичі
Невеличке мальовниче село Синьковичі було заснованое приблизно в кінці ХІV- поч. ХV ст. У селі ніколи не було своєї церкви. Люди відвідували богослужіння в найближчому римо-католицькому храмі в с. Гійче, пізніше ходили до храму Косми і Дем’яна в цьому ж селі.
У 1894-1897 роках почали будувати храм у сусідньому селі Равське. Жителі с. Синьковичі допомагали в будівництві спільного храму, який відвідували понад сто років. 28 серпня 1944 року село Синьковичі повністю спалили енкаведисти. Багато невинних людей загинуло, пропало безвісті, та не забули їх односельчани. У 1993 році в пам’ять про них було збудовано велику братську могилу, яка стала єдиним Святим місцем у селі. Саме це святе місце згуртувало громаду, привело до думки що в селі потрібно збудувати свій храм.
У 1995 році громада села розпочала будівництво храму. 8 червня 1997 року було закладено і освячено деканом Рава-Руського деканату о. Іваном Галичишиним перший камінь храму Успення Пресвятої Богородиці. Шість років невтомної праці, яка об’єднала усіх жителів, меценатів, людей доброї волі уможливила здійснення мрії усіх парафіян разом з першим священиком у Синьковичах о. Тарасом Загоруйком. 28 серпня 2003 року урочисте освячення новозбудованого храму Успіння Пресвятої Богородиці здійснив Архиєрей Сокальської Єпархії Владика Михаїл (Колтун).
У червні 2006 року за благословенням Владики Михаїла на парафію прийшов о. Михайло Шевчук. До кінця року було створено при храмі молодіжну християнську спільноту “Едем”, учасники якої щорічно скликають молодь деканату на святкування молодіжних зібрань. Кожного року перед Світлим Празником Христового Воскресіння в нашому храмі проводяться духовні реколекції, які проводять священики різних монаших чинів і згромаджень. В осінню пору в місяці жовтні нашу парафію відвідують мощі українських святих і блаженних. У 2010 році за сприянням меценатів нашої парафії п. Івана Бокала, п. Володимира Федика і п. Віктора Гнідця було проведено святкування Року християнського покликання з особливим наголосом на покликанні до богопосвяченого життя, в якому взяла участь молодь з навколишніх сіл. У неділю 10 жовтня 2010 року Правлячий Архиєрей Сокальсько-Жовківської єпархії Єпископ Сокальсько-Жовківський Михаїл Колтун здійснив освячення нового Іконостаса і бічних престолів у храмі Успення Пресвятої Богородиці.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці с. Лавриків
У 1936–1948 роках – служив у Лаврикові о. Пантелеймон Салук. Перейшов на православіє. У 1948 році сталася провокація. З церкви вивели одного із “ястребків” і розстріляли. Казали, що то партизани, отця повідомили, що його чекає арешт і виселення. Тому він поспішно вибрався сам.
У 1948-51 роках о. Антін Панчак – перейшов на православіє. Його син займав якийсь вищий уряд у проводі ОУН-УПА. Сина заарештували більшовики, а далі й отця, і засудили на 10 років таборів. За хрущовської “відлиги” був звільнений у 1955 році. Повернувся до Лаврикова і ще служив 3 роки.
У часі арешту о. Антона Панчака служили о. Захарій Салогуб; о. Дмитро Лютий, також був засуджений на 10 років. Відбував покарання в Мордовії. Перейшов на православіє; о. Олег Когут.
У селі після заборони УГКЦ, довший час жив о. Паладій Копоть, студит, який був родом із Лаврикова. Місцеві жителі розповідали, що о. Копоть служив підпільно в хаті батьків. Сповідав. Місцеві люди ще зберегли молитвеники, які привозив о. Паладій.
1982 року УГКЦ вийшла з підпілля і о. Олексій Юнко разом з громадою перейшли до УГКЦ. Під його керівництвом розпочали будову нової церкви.
З 1999 року призначений о. Іван Збишко, стараннями якого завершилось спорудження храму, освяченого Михаїлом Колтуном. Отець Іван Збишко володіє даром написання ікон і власноруч пише ікони до своєї церкви.

Храм Успення Пресвятої Богородиці с. Річки
З 1946 по 1960 роки в Церкві Успення Пресвятої Богородиці с. Річки служив о. Мар’ян Ткач.
Після 1960  по 1983 роки парафію с. Річки обслуговував священик з м. Рави-Руської. У тому ж році церкву закрили, а люди молилися самі під стінами храму. Так було до 1989 року, коли на Різдво Христове церкву відкрили, і вона функціонувала до новозбудованої церкви.
6 червня 1999 року був закладений камінь під будівництво нової церкви при сприянні о. Романа Хілінського. У 2000 році був залитий фундамент, а у 2001 році, за сприяння о. Богдана Стасюка почалося інтенсивне будівництво нової церкви. Завдяки великим пожертвам і праці парафіян, новозбудований храм успішно закінчили у 2010 році.
22 серпня 2010 року Високопреосвященніший Владика Сокальсько-Жовківської єпархії Михаїл Колтун освятив церкву і престіл. З цього часу всі Богослужіння відправляються в новозбудованій церкві.
При церкві діє церковне братство, а також сестрицтво і “Апостольство молитви”.

Храм Успення Пресвятої Богородиці с. Хитрейки
З крахом імперської системи почали відкриватись Церкви, будуватись нові. У Хитрейках теж зібрався схід села, щоб говорити про будівництво церкви. Не всі вірили, що це під силу маленькому селу. Та ініціатор будівництва, голова нової двадцятки у Хитрейках п. Іван Чапляк згуртував довкола себе людей завзятих і наполегливих, заручився підтримкою пароха о. Михайла і більшості хитреян, відважно взявся реалізовувати задумане. Місце під будову вибрано на горбку в центрі села. Весною 1990 року збудовано каплицю, а восени закладено наріжний камінь під будівництво храму за проектом архітектора І. Ковалишина та інженера Р. Йосипіва. Весною 1991 року розпочато будівництво, а в 1994 році храм заблищав своїми куполами. За чотири роки на пагорбі постав величавий храм Успення Пресвятої Богородиці, давня мрія наших батьків збулася, знову в селі вдарили церковні дзвони, запрошуючи вірних на молитву. До побудови доклався кожен виходець зі села, хто коштом, хто працею рук.
З 1990 по 1995 року кунинський парох о. Михайло радо служив у каплиці і тішився тим , що село так дружньо і швидко будує церкву. У 1995 році до помочі о. Михайлові було дано о. Василя Милькуса, який трудився в нашій Церкві до 1999 року. За цей час біля церкви збудовано парафіяльний будинок, налагоджено літургійне життя.
З червня 1999 року до служіння в Хитрейках покликано отця Петра Верхоляка. За цей час багато зроблено для оздоби храму. До 2000-ліття від Різдва Христового видатним митцем, професором Академії мистецтв п. Миколою Кистопчуком на вході мозаїкою викладено ікони ангелів та Христа. У 2007 році завершено кількарічну роботу з розпису стін нашого храму. Його виконали знані іконописці, викладачі художнього коледжу п. Микола Крицький та п. Степан Гриньків. З Божої ласки, в цьому році нашу Церкву прикрашено престолом та іконостасом, роботи групи майстрів на чолі з п. Романом Глинським. Ікони до іконостасу написані п. С. Гриньківим і п. М. Крицьким. Жертводавцями на ці величні та коштовні роботи були наші парафіяни, їхні діти, вихідці з нашого села. Все це стало можливим завдяки їхній щедрості та готовності послужити на славу Божу.
Та найбільшим скарбом, який набула Церква це є вірні, що горнуться до Бога. Незважаючи на те, що село маленьке (всього 120 дворів), люди спішать до Церкви на Вечірні, Утрені та Служби Божі, часто сповідаються і приймають Христа до свого серця, щоб самим стати подібними до Нього. Вже минуло десять років від дня заснування в нашій спільноті Архибратства Матері Божої Неустаної Помочі. Нині воно налічує 78 членів. При Церкві ведеться праця з молоддю. Діти приймають участь у прощах, літніх таборах, вишколах. Минулого року створено парафіяльну молодіжну організацію “Діти Марії”, які беруть активну участь у житті церковної спільноти, готують різні заходи, тематичні вечори.
Вінцем цієї багаторічної праці нашої громади став візит нашого Владики Михаїла, єпископа Сокальсько-Жовківського, який 13 червня 2010 року Божого благословив і освятив наш храм. Уперше за 500-літню історію села єпископ з архиєрейським благословенням ступив на хитрейську землю.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці с. Кунин
Після ліквідації Львівським псевдособором 1946 року УГКЦ, парох Кунина о. Мирон Долошитський разом із парафією перейшов до РПЦ. З 1914 року парохом Кунина був о. Мирон Долошитський, він належав до москвофілів. Священик Мирон завідував парафією до 1957 року. Опісля два роки парохом був о. Роман Никодим. З 1959 по 1960 роки очолював парафію о. Ярослав Ступінський, один рік служив священик Могила. З 1961 по 1964 роки на Кунинській парафії служив о. Василь Ковальчик. За нього зробили новий престол Св. Покрови, покрили дзвіницю бляхою, помалювали куполи церкви та провели електрику до храму.
З 1965 р. парохом став о. Михайло Осідач. У перших роках свого служіння о. Михайло подбав про відновлення іконостасу, художник Степан Гриньків намалював нові ікони іконостаса.
13 грудня 1976 року дерев’яний храм Покрови Пресвятої Богородиці (1866 р.) повністю згорів, не вдалось врятувати майже нічого.
У 1980 році побудували тимчасову дерев’яну каплицю. У 1987 році спорудили нову каплицю: довжиною 15 метрів, шириною 11 м та ґанок площею 6 м2.
З 1990 року починається будівництво нової мурованої церкви за проектом архітекторів Ігоря Ковалишина та Віталія Рогозева. Будівництво було завершене у 1995 році, новий мурований храм подібний своєю архітектурою до того храму, що згорів.
У 1990 році парох о. Михайло Осідач офіційно переходить до УГКЦ і переводить цілу парафію. Цей перехід відбувся досить мирно без жодних поділів чи заворушень. У часі підпілля УГКЦ на території Кунинської парафії не зауважувалась діяльність підпільної церкви, оскільки настоятелі парафії того часу дотримувались усіх давніх традицій і в душі були греко-католиками.
У 1990 році о. Михайло благословляє і сприяє будівництву храму у с. Хитрейки, у 1997 р. силами мешканців цього села завершується спорудження храму Успення Пресвятої Богородиці в Хитрейках.
У 1994 році починається будова каплиці в с. Бір Кунинський. Завдячуючи меценату і фундатору п. Андрію Цимбрівському і мешканцям Бору-Кунинського, у 2005 році будівництво було завершене.
2 жовтня 2005 року Кир Михаїл Колтун за участю численного духовенства звершив чин освячення престолу і храму Преображення Господнього у присілку Бір Кунинський.
З 2009 року розпочалось будівництво каплиці в с. Цитуля.
У жовтні 2004 року для помочі старенькому пароху о. Михайлу Осідачу було надано щойно рукоположеного священика Андрія Правця.
Кунинська парафія дала Христовій Церкві шістьох священиків: о. Володимир Баран, о. Михайло Шевчук, о. Василь Мудь, о. Андрій Забавський, о. Анатолій Чунис, бр. Іван Боровець, ЧСВВ – це свідчить про високий духовний розвиток парафії і відповідну працю з молоддю. Сьогодні при парафії діє Вівтарна дружина, до неї належать 15 хлопців і Марійська дружина. Ведеться душпастирська праця з дітьми і з молоддю. Парафіяльна молодь брала участь у різних прощах, молодіжних реколекціях, на з’їзді молоді в Києві. Налагоджена тісна співпраця між церквою і школою, вже п’ятий рік священик викладає уроки християнської етики в місцевій школі.
Найбільш визначною подією з життя парафії останніх років є освячення каплиці у присілку Бір Кунинський.

Храм Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього с. Добросин
У 1895 р. у с Добросин зведена нова мурована церква за проектом Василя Нагірного, і відбудована в 1923 р. (після руйнувань, яких вона зазнала під час Першої світової війни).
Впродовж 1983-1985 років було проведено ремонт церкви: виготовлено престіл, кивот, семисвічник і позолочено їх. Позолочено також іконостас, проскомедійник, ікону на горному місці. Тоді ж було знято проповідальницю. Також було виготовлено плащаницю, “Голгофу”, 12 рам на образи. Після ремонту і малювання було посвячено оновлену церкву. За ці роботи, особливо за позолоту, державна влада “певні органи” переслідували священика.
При виході церкви з підпілля, о. Ігор Когут один із перших перейшов в УГКЦ, а також перевів усю парафію с. Добросин, яка перейшла одноголосно, без розподілу. Отця було призначено деканом Жовківського району. Була велика потреба в священиках, тому отцю доводилось служити по 4 служби в день. У с. Пили – відкривав церкву; в с. Купичволя служив у каплиці; в с. Глинське існував міжконфесійний конфлікт: православні не впускали до церкви греко-католиків, та за стараннями отця було встановлене почергове богослужіння, але коли отець відійшов цей поступ надовго не втримався; у Жовкві – відкривав церкву св. Йосафата і довгий час служив там; церкву св.Трійці – теж.
27 вересня 1991р. було встановлено і освячено пам’ятний хрест “Борцям за волю і незалежність України”, тоді ж відбулася візитація Кир Юліана Вороновського. Зустрічали його верхи на конях на початку села Добросин. Після цього запровадили до храму, де урочисто зустріли хлібом і сіллю.
У 1995 р. було урочисто відзначено 100-літній ювілей церкви. Відбувся другий візит Кир Мирослава Любачівського.
З 1993 по 1999 р. у приміщенні колишньої плебанії містився жіночий монастир ЧСВВ. Сестри викладали християнську етику в школі, займалися культурно-просвітницькою діяльністю. Їхнє перебування в громаді спричинило значне духовне відродження села. Організовувались поїздки на відпусти, прощі, а також екскурсії з виступами. Під час перебування і служіння сестер у парафії, сформувався морально-духовний світогляд не одного жителя села. Після від’їзду сестер церковний будинок передали на потреби парафії.
У 2000 р. парафіяни зі священиком урочисто зустріли ювілей 2000-ліття Різдва Христового. За стараннями та ініціативою отця було встановлено опалення в церкві і розпочато ремонтно-реставраційні роботи на колишній, але повернутій плебанії. За кошти парафіян, жертводавців, вихідців із села було відновлено каплицю на цвинтарі.
У листопаді 2003 р. було відновлено і освячено капличку на Лісових, побудовану ще на початку ХХ ст. Кирило Борис купив там поле і поставив хрест. А згодом побудували капличку. Там відправлялися молебні, у великодню суботу святили паски. По неділях і святах приїжджав на відправу диякон Веселовський, який служив з о. Петром Дуркотом (1919-1934) у будні в каплиці служили самі люди, зокрема Роман Никодим, який згодом вивчився і став священиком. Після 1950 р. каплицю закрили, а людей з хутора Лісові вивезли. Каплиця було поруйнована. І тільки в 2003 р., зусиллями родин Кравчук, Марушко, Борис її відновили. У 2004 р., в день архистратига Михаїла на архиєрейській літургії, яку очолив Кир Михаїл Колтун, служіння отця Ігоря було відзначене церковною нагородою – хрестом з прикрасами. Грамоту зачитав декан Жовківський о. Богдан Мурований. Цього ж дня освятили відновлений дім “Просвіти”.
З 2003 по 2004 роки сотрудником на парафії був канцлер Сокальської єпархії о. Володимир Коткевич. У цей же день прилучено парафію с. Пили як дочірну церкву. У церквах почергово служили два священики. У 2005 р., на 110-річчя побудови церкви, єпископ Сокальський відправив архиєрейську літургію, на якій урочисто вручив отцю Ігорю найвищу нагороду церкви – мітру. За місяць, 28 грудня 2005 р. о. Ігор Когут помер. Церемонію похорону провів Сокальський єпископ Михаїл Колтун спільно зі священиками округи. Похований біля церкви.    
Після смерті о. Ігоря, як і належить, 40 днів на парафії служив декан Жовківський о. Богдан Мурований. А в лютому 2006 р. о. Богдана було призначено парохом с. Добросин і деканом Рава-Руським.
Навесні 2006 р. розпочалися роботи із благоустрою церкви. З самого початку священик значну увагу приділяв праці з молоддю і дітьми, закликаючи їх до активного життя в церкві. На регулярних зустрічах проводилась катехизація дітей та молоді, духовні бесіди, відбувалось живе спілкування молоді зі священиком і між собою. Згодом (2007) ці групи оформились у спільноти: дитячу “Діти Світла” і молодіжну “Голуб миру”. Крім власного духовного збагачення спільноти займались організацією і проведенням виховних культурно-просвітницьких заходів для громади, відвідуванням прощ і святих місць. У часі Великоднього посту молодіжна спільнота підготувала для громади дійство, яке мало нагадати про важливість і необхідність посту для християнина, а також донести значення Христового Воскресіння
З нагоди наближення храмового празника Воздвиження Чесного Хреста відновили надмогильні пам’ятники на могилах священиків, які поховані біля церкви, і встановили пам’ятник на могилі о. Ігоря Когута.
У жовтні 2007 р. у центрі села було встановлено пам’ятник “Доброму сину”. 21 жовтня 2007 р. відбулося урочисте відкриття і посвята фігури Матері Божої, встановленої в центрі с. Добросин за кошти жителів села.
До Різдва Христового у 2008 р. у подвір’ї церкви встановили велику шопку, яка тепер щорічно виставляється. А впродовж усіх різдвяних свят біля неї не змовкає коляда, яку несуть дитячі вертепи.
У 2009 р. засновано спільноту “Матері в молитві”. Щонеділі відбуваються зібрання спільноти. Тут матері і бабусі можуть зложити свої прохання на спільну молитву заступництва. Отець старається збагатити зібрання прощами у Зарваницю, Заглину, Крехів, Унів, Червоноград на Всеукраїнську прощу Вервиці, де “Матері в молитві” реєструються як спільнота.
Навесні 2009 р. розпочались роботи із заміни покрівлі церкви.
27 вересня, на храмове свято в храмі перебували мощі великомученика і цілителя Пантелеймона.
12-14 березня 2010 р. у часі Великоднього посту парафія ВЧХГ з ініціативи о. Богдана наділена надзвичайною нагодою зустріти та прийняти найвідомішу християнську реліквію – Туринську плащаницю. Біля реліквії щогодинно чували хлопці та дівчата з вівтарної та Марійської дружин. Відправлявся молебен до Страстей Христових. Вірні отримують науки від отців, що завітали з нагоди перебування у храмі св. Плащаниці. На протязі трьох днів відправлялась Хресна Дорога для дітей, молоді, дорослих; чування “Апостольства молитви” та молитовні чування парафіян.
Червень-липень 2010 р. на подвір’ї плебанії встановлено фігуру Христа – Учителя.

Святе джерело “Маруся” присілок Заглина
У Західній Україні є чимало місць об’явлення Матері Божої. Монастирі, церкви з чудодійними іконами, святі джерела… Гошів, Грушів, Жовква, Заглина, Зарваниця, Крехів, Львів, Почаїв, Унів, Янів... Особливо багатий на святі місця Жовківський район – тут і Крехів, і Заглина, і сама Жовква. Тільки чудодійних джерел, досліджених і маловідомих, у Галичині налічується дев’ятнадцять. Святе джерело в Заглині, що в Жовківському районі Львівської області, людям відкрив образ Богородиці. Таких місць у світі є кілька.
Протягом року – в морозну зиму чи в літню спеку, навесні чи восени – миряни з ближніх та віддалених місцевостей поспішають у глибину Розточанського лісу, щоб притулитися до цілющого джерела Пречистої Діви Марії та випросити в неї захисту. Історія присілка Заглини і святого джерела, пов’язана з історією села Монастирок. На монастирській горі, за свідченням архівних документів та літописів, у ХV–XVI ст. був монастир. Ні болота, ні ліси не змогли вберегти ченців від нападів татарських орд. Монастир знищили, пограбували. Від нього в Монастирку залишилася лише частина муру, а кістки ченців і донині вимиває дощем на церковному подвір’ї... На місці монастиря у 1784 році побудували першу церкву. Вона згоріла, як і наступні – побудовані під час Другої світової війни. Сьогодні церква Успіння Пресвятої Богородиці історично третя, а від найпершої залишилася лише дерев’яна дзвіниця.
Під час нападу татар на монастир вижив лише один чернець. Він поселився окремо, жив самітником. Час від часу доносились чутки про навали турків. Тоді люди з навколишніх сіл покидали свої домівки й тікали до лісу, до самотнього ченця. Коли він помер, люди й надалі продовжували приходити молитися до урвища. Серед таких була маленька дівчинка Маруся, якій під час молитви з’явилася Матір Божа. Після об’явлення з’явилося джерело – сталося це у XVI ст. Згодом виявилося, що джерело має цілющі властивості. Місцеві прозвали джерелом Пречистої Діви Марії чи просто “Марусею”.
Перше зцілення через цілющій властивості води відбулося в 1781 р. У цей час ліс, в якому розташоване джерело, належав польському пану Семінському. У пана була незряча дочка, яку роками безрезультатно лікували від недуги. Селяни радили панові вмивати до сходу сонця дочку водою зі святого джерела. Незважаючи на своє скептичне ставлення, пан погодився. З часом до дівчинки повернувся зір.
Біля джерела парафіяни будували каплиці, та атеїсти знищували їх. Радянська влада перетворила святе місце на руїну... Проте, постійні чудеса та зцілення додавали людям сили для подальшої боротьби. Запам’ятався випадок із лікарем-хірургом із Ростова-на-Дону (Росія). Відомий спеціаліст не міг більше проводити операцій. Нервова система стала ослабленою, тряслися руки... Він дізнався про джерело у Заглині. Приїхавши на Галичину, помив кілька разів руки у крижаній воді. Недуга відійшла, та навіть після зцілення лікар і далі приїжджав сюди – молитися.
Характерним для багатьох зцілень є факт непередбаченості, несподіванки. Один каліка мив у воді свої ноги. Раптом почув позаду в лісі шелест, ніби хтось наближається. Зляканий і засоромлений своїм каліцтвом, він поривається вийти з води, поки ніхто його не побачив, і з переляку не зауважує, що йде своїми ногами…
Люди відзначають рідкісну особливість джерельної води з “Марусі” – вона не псується: її набирають вдосталь, тримають тривалий час, навіть у теплому приміщенні, а вона залишається свіжою.
Степан Савчак розповідає, як у 2005 році він, вчитель музики середньої школи села Замок, відчув загострення виразки шлунка. Приїхав до джерела, попив цілющої водички – і забув, що потребує допомоги лікаря. Чоловік щонеділі їздить у Заглину.
Марія Дубік із Монастирка травмувала коліно, впавши під колеса воза. Віз переїхав жінці ноги – і в обох колінах порвав зв’язки. Лікарі радили зробити операцію. Болі періодично нагадували про себе. За деякий час захворіла племінниця пані Марії. Вирішили піти до схід сонця вмитися в “Марусі”. Пані Марію довго відмовляли, адже до джерела треба було йти кілька кілометрів пішки лісом. Яким же було здивування самої Марії та її родини, коли вона не відчула втоми у ногах. Біль відійшов назавжди.
На даний час духовну опіку сповняє о. Петро Сало, ЧНІ.

Офіційний медіаресурс
Сокальсько-Жовківської Єпархії УГКЦ
©2009–2023

Правлячий Єпископ: Кир Михаїл (Колтун)
Єпископ-помічник: Кир Петро (Лоза)

Контакти:
Адреса: 80300, м. Жовква, вул. Львівська, 7а
Телефон: 61-336