«Молитва була рідною мовою його душі», — сьогодні роковини смерті блаженного Миколая Чарнецького

Cьогодні, у 2 квітня, 62-ті роковини смерті блаженного Миколая Чарнецького –  церковного діяча Української греко-католицької церкви, редемпториста, єпископа, професора Духовної семінарії у Станиславові, настоятеля монастирів у Костополі й Ковелі на Волині, Апостольського візитатора для слов’ян візантійського обряду поза руськими єпархіями, в Польщі, хіротонізованого(на єпископа) з осідком у Варшаві, згодом у Ковелі. А також мученика і блаженного УГКЦ. З цієї нагоди пропонуємо  вам цікаві й маловідомі факти з життєпису  блаженного Миколая. 

Перед сніданком приходив з церкви до бурси, щоб після сніданку разом з іншими йти до гімназії…

• Малий Миколай змалечку зрозумів свій обов’язок добре вчитися. У сім’ї Чарнецьких з села Семаківці було 9 дітей. Миколай навчався у шестикласовій школі селі Товмачі. Одного разу замість того, щоб іти до школи, малий Миколай пішов дивитися на військових. Коли священник про це довідався, то покарав його. Відтоді Миколай зрозумів і добре засвоїв свій обов’язок –  добре вчитися.
• Співав у шкільному хорі й відзначався взірцевою поведінкою. Хор співав  щонеділі під час Святої Літургії. Його товариш писав про нього так: «Єпископ Чарнецький визначався взірцевою поведінкою, згідливий з усіми, нікому не робив прикрости, мовчаливий, пильний у виконанні своїх обов’язків, точний, покірний і правдомовний, нікому не завидував. В його присутності не можна було зле говорити про інших, навіть жартома, бо він  ставав в їх обороні. Скромне носив вбрання і був задоволений тим, що має. Передовсім визначався побожністю, багато молився, часто ходив до сповіді  і до Святого Причастя».
• Перед сніданком приходив з церкви до бурси, щоб після сніданку разом з іншими йти до гімназії. Завжди був лагідним у словах і у поведінці. Його любили і шанували товариші, професори і настоятелі.
• Миколай Чарнецький носив гарну чорну бороду. Один студент, коли Чарнецький сидів над книжкою хотів з різних сторін підпалити його бороду, але Миколай тільки оглянувся по сторонах. Але коли він підійшов зі запаленим сірником, то Чарнецький відвернувся і так гримнув в плечі, що той ще потім цілий рік говорив, що ще у плечах чує удар.
• Брав участь в урочистостях разом з митрополитом Андреєм Шептицьким в Римі. Зокрема в урочистостях з приводу 1500-ліття смерти св. Івана Золотоустого.
• Під час богословських студій написав роботу на тему: «Християнство і сучасний напрям в історії». Збереглося лише 6 сторінок. Загалом в Римі навчався впродовж шести років: 2 роки вивчав  філософію і 4  роки – теологію. Його товаришем був Леонід Фьодоров, у 1917 році призначений митрополитом Андреєм Шептицьким на екзарха Росії  для католиків східного обряду.  Восени 1910 року Миколай Чарнецький став професором філософії і фундаментальної догматики.
• Був професором і духівником Станиславівської семінарії. Коли семінаристи дізнавалися, що в комісії на іспитах буде о. Чарнецький, то в них стигла кров у жилах. Під час відповідей студентів отець Чарнецький завжди ставив своє славне запитання: «Чому?» Щоб на це питання відповісти необхідно було добре знати свій предмет. Тому славне «Чому» о. Чарнецького, хоч було для семінаристів острахом, то все таки наганяло їх до науки і вони знали свій предмет.

Незважаючи на небезпеку зараження відвідував хворих на тиф

• Під час Першої світової війни перехворів тифом. На момент війни був у Станиславові. Пішки відвідував парафії у сусідніх  селах і служив їм у духовних потребах. Санітарні умови були жахливими. По селах поширювалася іспанка і тиф. Проте він незважаючи на небезпеку зараження відвідував хворих,  відправляв Служби Божі по селах. Під час цього сам заразився тифом, але зумів вилікуватися.

Дуже природньо виконував всі обов’язки, вправи і працю новіціяту

• З новиками жив дружньо, як звичайний братчик. Облечини Миколая  Чарнецького відбулися 15 жовтня 1919 року в монастирській каплиці. Обряд облечин провів о. Й. Схрейверс, ігумен монастиря на Збоїщах. Сам монастир переживав важкі часи. Проте новиків було чимало. О Миколай Чарнецький будучи їхнім магістром сам виконував всі обов’язки, вправи і працю новіціяту. Все це виконував дуже природньо. Нічим не відрізнявся від інших. 
• Займався письменницькою діяльністю.  За прикладом св. Альфонса займався письменницькою діяльністю. Переклав україською мовою: «Відвідини Найсвятіших Тайн», «Розважання про Пречисту Марію», «Хресну Дорогу» та інші. 
• Всіляко підтримував віру людей. Служив на селах волині, де серед православних чимало людей горнулося до УГКЦ. Всіляко підтримував унійну акцію латинської ієрархії на Волині. Хоч вона  зазнавала невдач, проте отець Чернецький ревно трудився, щоб зберегти віру людей. 

“Сьогодні я повинен мовчати і зі стогоном благати: Господи помилуй, Киріє елейсон“

• Готовий на всякі жертви у єпископстві. Апостольська столиця іменувала о. Миколая Чарнецького Апостольським Візитатором вірних українсього обряду поза Галичиною. Отець Микола налякався цим призначенням. Писав: «Як вже Всеч. Отець знають, мене вдарив грім. Прошу всіх Отців і братів о ласкаві молитви, яко нищ і убог єсьм аз».  А один з отців, що з ним жив, пише: «Коли о. Миколай отримав номінацію на єпископа, він поїхав до Риму і там представляв себе, що він абсолютно неспосібний і негідний бути єпископом. Однак по розмові з архимандритом оо. Редемптористів і з папою був чудесно змінений: хоч дальше дуже покірний, однак став свідомий того, що Бог хоче від нього цієї жертви,  піднесення до єпископства, і показався рішучим, готовим на всякі жертви і діла…
• Хіротонія відбулася перед чудотворною іконою Матері Божої Неустанної Помочі. Єпископська хіротонія відбулася в неділю 8 лютого 1931 року вцеркві оо. Редемптористів у Римі, перед чудотворною іконою Матері Божої Неустанної Помочі. Під час хіротонії  сталася дивна і досить прикра подія: мітра впала на ступні вівтаря. Присутні взяли це за злий знак. Проте сам єпископ Чарнецький сказав: «вона знову впаде, але тоді з моєю головою, як це стрінуло св. Йосафата».

• Свою промову кир Миколай розпочав так: «Мені належало б сьогодні радше мовчати, чим говорити, бо той, на кого звалилася гора й придавила своїм надмірним тягарем, мовчить і стогне. Сьогодні на мої рамена вложено повноту священства, тягар єпископства, що його св. Іван Золотоустий називає «морем трудів і безоднею турбот».  Тим більше належало  б мені так назвати цей уряд єпископа, що його маю виконувати в дуже трудних умовах. Тому я повинен мовчати і зі стогоном благати: Господи помилуй, Киріє елейсон».
• Нехай ім’я Матері Неустанної Помочі буде моєю розрадою, прибіжещем у всіх труднощах, що мене стрінуть. «В час турецького наїзду ікона Матері Божої Неустанної Помочі прибула до столиці св. Петра і тут через три століття уділяла цілому світові ласки.  Тепер, коли шаліє большевицька буря, знову через синів св. Альфонса вертає на схід, щоб рятувати душі з духовної руїни… Нехай ім’я Матері Неустанної Помочі буде моєю розрадою, прибіжещем у всіх труднощах, що мене стрінуть.  Нехай через матір Неустанної Помочі буде благословенний найсвятіший наш Спаситель і Цар. Нехай через Христа Чоловіколюбця прославиться Пресвята Тройця Отця  і Сина і Святого Духа.
• Один селянин писав до Чарнецького: «Повірте мені, що пишу зі сльозами,але тішуся, що милосердний Господь дає нам терпіти за віру, за правду».
• Любив часто купатися у Дністрі. Кир Миколай для зміцнення здоров’я любив часто купатися у Дністрі. Одного дня купався в озері коло Ковеля. Коли він був у воді, то один противник унії намагався його втопити. Чуючи, що противник його перемагає, владика потягнув його на глибину. Нападник злякався і втік, однак забрав владиці черевики, так що єпископ босоніж вертався до дому вулицями міста.
• Відвідав семінарію в Австрії. Австрійські студенти в своїй семінарійній хроніці з великим захопленням оповідають про візит єпископа Миколая Чарнецького до їхньої семінарії і про всі обряди Літургії і свячень в церкві. Пишуть: «Ми в короткому часі щиро полюбили єпископа Чарнецького, що лучив у собі євангельську простоту й убогість з правдивою побожністю».
•  Брав участь у величнім святі «Українська Молодь Христові». У травні 1933 року преосвященний Миколай брав участь у величнім святі «Українська Молодь Христові», коли близько сотні тисяч молодих людей у присутності митрополита Андрея Шептицького, Преосвященних Івана Бучка й Никити Будки і дуже численних священників торжественно заявили свою вірність Христові. Подібна урочистіть відбулася в Тернополі в церкві оо. Редемптористів з приводу місії від 25 червня до 7-го липня. Там владика Миколай Чарнецький сам проказував тисячам присутніх учасників місії слова тієї самої присяги вірності Христові. У період з 1  до 7 липня сповідав сотні людей.
• Єдність Церкви як провідна думка його життя. Провідною думкою проповідей кир Миколая було особливе бажання його серця: єдність Церкви.
• «Мамо, маємо гостя». У своїх споминах о. Анатоль пише: «Одного разу я прийшов до Семаковець і побачив Єпископа з громадкою дітей, недалеко старого цвинтаря. Владика каже: «от тепер вимочім собі ноги». Коли прийшли до мами (кир Николая), єпископ каже: «Мамо, маємо гостя». Була варена курка, бараболя і квашені огірки. Я просив кир Миколая до себе  на другий день, зазначуючи, що будуть коні. Єпископ відповів: «Ви коней не маєте, а позиченими не поїду, як хочете, підемо пішки, а тепер відмовмо часослов».
• Завжди цілував руку нововисвяченим священникам. По їх свяченні владика Миколай сказав: «А тепер дайте мені поцілувати вашуруку». Коли вони уникали цього, то владика Миколай казав: «Що, я не вартий поцілувати вашу священичу руку?»

Арештований агентами НКВД

• 11 квітня 1945 р. владика Миколай Чарнецький був арештований агентами НКВД . “Між двома озброїними агентами єпископ вийшов зі свої кімнати і показав їм бібліотеку. Йому дозволили взяти трохи білизни, подушкуі одне покривало. В краю всі знали, що в тюрмі є тільки дошка,або каміння замість матрацу. Одягнений у бідну рясу, кожух і пару чобіт. На порозі своєї кімнати владика звернувся до о. Де Вохта просячи йому дати останнє розгрішення”.
• В київських тюрмах владика пробув близько півтора року. Тут відбувалися слідство і знущання. Допити відбувалися за таких умов, що можна було зламати нерви, самосвідомість. Самі агенти НКВД що стерегли наших співбратів часто повторяли, що він був святцем.
• Відбував ув’язнення у більшовицьких таборах, зокрема у Мордовії. Був цілющим бальзамом для наболілих сердець в’язнів більшовицьких таборів. 
• Комуністична влада відіслала до Львова помирати. Бо владика Чарнецький був безнадійно хворий, тричі мав жовтаницю, водянку й інші недуги. 
• Завдяки дбайливому  догляду монахинь одужав. По своїм звільненні лежав у шпиталі на вул. Петра Скарги. Завдяки дбайливим старанням сестер св. Вінкентія, єпископ одужав.
• Помер після операції 2 квітня 1959 року. Того вечора перенесли його тіло до  помешкання по вул. Вечірній 7. Кир Миколай лежав на скромному катафалку , вбраний у монашу рясу, багряну мантію, вишиваний епітрахиль, омофор та мітру. У руках тримав малий хрест і чотки.

Останніми словами владики Миколая було зітхання до Матері Божої Неустанної Помочі

• Останніми словами владики Миколая було зітхання до Матері Божої Неустанної Помочі: Кир Миколай мав глибоку набожність до Пресвятої Богородиці й сердечну любов до Неї. 
• Свята Літургія була осередком його духовного життя. Надприродний дух віри єпископа Чарнецького ожливляла його сердечна побожність до Євхаристійного Христа Господа. Євхаристійний Христос Чоловіколюбець і Свята Літургія були осередком його духовного життя. 
• Був мужем безустанної молитви. Владика Миколай був мужем безустанної молитви, як про це свідчать всі його сучасники: Він був свідомий того, що молитва є рідною мовою його душі, бо душа походить від Бога, з котрим вона тісно злучена. 

Підготувала Христина Кутнів

Джерело