У Львові молилися за упокій світлої пам'яті о. Михайла Винницького, редемпториста

У вівторок, 12 жовтня 2021 р. Б., у храмі Матері Божої Неустанної Помочі у Львові відбулась Архиєрейська Божественна Літургія за упокій світлої пам’яті о. Михайла Винницького, редемпториста, який відійшов у вічність 25 років тому. Богослужіння очолив Кир Михаїл (Колтун) у співслужінні владики Степана (Менька), владики Петра (Лози) та отців-редемптористів.

СВІТЛИНИ

У часі Літургії владика Михаїл звернувся до присутніх із духовним словом: «Нас сьогодні зібрав християнський обов’язок і християнська любов для того, щоб ми могли усвідомити особу о. Михайла Винницького та помолитися за нього. Він наш спільний знаний та близький, який увійшов в наше життя. Хтось його знав, бачив, чув, хтось з ним молився, ділив трапезу разом з ним. Коли він був ректором цього храму Пресвятої Богорордиці, упікуном Пресвятої Богородиці, братства, він зріднився у цій переслідуваній парафії у часі підпілля. У часі коли о. Михайло з переконанням проходив бар’єри переслідування, він єдиний володів неканонічними формами, він брав фотографію Горбачова і молився. Його провидіння провело Горбачова до Риму, до Папи, і світ змінився. Чи може одна людина змінити світ? Може! - так нас навчає Катехизм. Він змінив цей світ і ми пробуємо його міняти з такою ревністю, як він мав у любові до Церкви та ближнього.

Ми з владикою Степаном є його питомцями. Школа його була і твердою і братньою, часом незрозумілою. Пригадую переломний момент, коли ми всі зібралися і мене сильно болів зуб, він мені сказав: «Михайло перемагай себе, як витримаєш нині, то витримаєш і завтра». Скільки днів було спілкування, але цей момент мені запам’ятався найбільше. Він був нестримний і невтомний у своєму служінні – це мене найбільше мотивувало. Цій посвяті виконання душпастирського покликання не перешкоджали загрози, ув’язнення і таке інше. Покликання давало йому сили і це будувало цей світ, у якому ми живемо. Я подумав собі, що його покликання стало моїм покликанням, владики Степана і всієї братії, воно переходило з роду в рід. Ми творимо спільнотне життя і сьогодні його шануємо і дякуємо за покликання і служіння , яке переповнене любов’ю. Я думаю цей приклад помножився на всіх нас. Наші попередники довірялись Богові. Так як Богородиця довірилася, бо не знала, як це станеться.

Ми сьогодні не тільки за нього молимось, але і просимо у Господа духовної сили, щоб унаслідувати наших святих угодників Божих. Таке неуспішне, скрите, незрозуміле життя, має у собі світло і заряд життя перемагати себе, світ і бути певними у дію Божій благодаті, що із такого життя мізерного виростає Церква жива, яка нас усіх виховує і запевняє у Божому благословенні і діючій Божій силі».

Після богослужіння Своїми пережиттями поділився владика Степан, у яких зазначив: « У своїх проповідях від дав покликання до священичого стану. Його виховників церква поставила на служіння єпископами».

Прес-служба єпархії