Молоді сокальчани придбали Великодній кошик для потребуючих

Деталі

Створено: Середа, 08 травня 2013, 14:08

Про Великдень у Сокалі розповідає Оксана Загакайло, учасник «Української Молоді – Христові».

«Нам, молодим людям, важко духовно пережити подію Христового Воскресіння. В дитинстві ми не усвідомлювали важливості свята, проте просто раділи. Тепер ж цю радість доволі легко втратити. Можна перетворити Великий день на обряд випікання пасок, а потім - їх смакування у гостях.
Христове Воскресіння – вияв найвищої любові. Проте як легко у метушні, заклопотаності забути про Любов. Досягати любові – основне завдання «Української молоді – Христові» при церкві свв. апп. Петра і Павла м. Сокаля на Великодні свята.
У який спосіб?

Ми розписували писанки, розфарбовували страусине яйце, робили дряпанки. Потім випікали разом із дітьми Катехитичної школи ім. Кирила Селецького сувеніри – баранці, ангелята… Це не лише підтримування традицій, розкриття талантів, а насамперед – формування нас як спільноти. Це також – урок відповідальності за ближнього. Тому що потім ми продавали свої вироби, щоб придбати великодній кошик для потребуючих. Кілометри пройденої відстані до того дому, де ніхто й не сподівався про Великодній привіт від «Української молоді – Христові». Сльози радості, відчуття потрібності, розмови про юність, життя в Сибірі або щира усмішка та погляд вдячності батьків. Навіть – прохання віднести пакунок більш потребуючим. Дивно, але ці люди живуть на сусідніх вулицях. Ми ж чи не помічали, чи не розуміли їхніх потреб. Що ж, тепер маємо друзів. Дехто пообіцяв прийти на зустрічі спільноти. Хтось чекає нас удома. Хто міг, уже відвідав проведені нами гаївки «Воскресіння в центрі». Вперше «Українська молодь – Христові» організовувала великодні святкування на центральній площі міста. Релігійна та українська музика, традиційні гаївки, призабуті забави, естафети. Також, малюнок на мольберті, асфальті. Звісно, улюблені ігри УМХівців. І – непередбачене програмою обливання. Для людей усіх конфесій, різних вікових категорій. У вівторок досягали любові разом з учнями сокальських шкіл, водячи гаївки на церковному подвір’ї. А ще – їздили на виставу «Ісус, син Бога живого» в театр ім. М. Заньковецької до Львова.

Тільки, працюючи, можна зростати. Кожен УМХівець досяг якогось рівня любові. Свята закінчуються, проте подія Христового Воскресіння вічна. Досягання любові теж не має меж».