possible to make website for free

Пошук по сайту

Послання Блаженнішого Святослава до духовенства УГКЦ на Великий четвер 2021 року Божого

Дорогі співбрати в Христовому священстві!

Переживаючи цього року глибину таїнства Великого четверга, ми чуємо особливе запрошення Господа нашого Ісуса Христа вкотре засісти з Ним за містичним бенкетом Тайної вечері. Наші духовні очі звернені на єдиного і вічного Служителя Божественної Літургії – нашого Спасителя і Учителя, який похиляється над сучасним людством, зраненим новітньою пандемією та бичованим новими видами самотності, убогості, страждання та розпуки. Цей Служитель встає зі свого почесного місця за столом, скидає свій одяг і, взявши вмивальницю, стає на коліна перед людиною наших часів, щоб умити їй ноги.

Щоб виконати це служіння сьогодні та зробити його доступним усім людям, Він кличе нас, Його священників, по-новому осмислити зміст і завдання нашого священничого служіння. Бо це в нас і через нас Він хоче стати на коліна, щоб похилитися над світом, це нашими руками прагне обмити рани сучасних суспільств, це нас вчинив причасниками свого Божественного Священства і передав нам свої Святі Таїнства Церкви як ліки, що здатні загоїти ці рани силою і діянням Святого Духа. Споглядаючи це невимовне Боже служіння в теперішніх обставинах і подіях, ми з нагоди дня Встановлення Таїнства Священства Нового Завіту питаємо себе: що означає бути сьогодні Христовим ієреєм «за чином Мелхиседека» і як нам діяти, щоб бути вірними нашому покликанню і волі нашого Господа?

В умовах пандемії Господь промовляє до своїх учнів та світу, спонукає нас замислитися над тим, як нам бути Церквою в цей період «соціальної дистанції та ізоляції», як цей період вплине на подальше життя християн. Спаситель кличе нас навчитися розрізняти, що є суттєвим і першорядним для Церкви в цей час, без чого ми не можемо бути справжніми Христовими учнями, а що є менш важливим і від чого можна відмовитися, які рішення потрібно прийняти в цю пору випробування, щоб заново зорієнтувати духовне життя людей.

Упродовж останнього року ми навчилися, як ніколи, по-новому використовувати для нашого душпастирства сучасні засоби суспільної комунікації. У багатьох випадках онлайн-трансляції богослужінь були чи не єдиним способом для наших вірних задовольняти їхні духовні потреби. Однак Папа Франциск, добре розуміючи, що шлях до повного відновлення нормального ритму життя буде тривалим, наполегливо заохочує всіх вірних сприймати цей період як тимчасове явище серед надзвичайних і вимушених обставин, адже ідеалом Церкви було і залишиться назавжди – збирати людей, перебувати з ними та єднати їх у Святих Таїнствах. «Де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я є посеред них» (Мт. 18, 20), – каже Господь. Тому Святіший Отець перестерігає перед абстрактним зв’язком із Богом і спільнотою, кажучи: «Близькість з Ісусом без спільноти, близькість без євхаристійного Хліба, близькість без Церкви, без люду Божого, без Святих Таїнств є небезпечною».  Ми можемо разом молилися за допомогою живої трансляції, слухати Боже Слово і проповідувати Христове Євангеліє, але не можемо в такий спосіб уділяти Святих Таїнств, без яких повноцінного християнського життя просто не існує.

Коли сучасний світ щоразу голосніше говорить про економічні та соціальні кризи і навіть небезпеку голоду біблійних масштабів для сучасного людства як наслідки пандемії, наші вірні починають взивати до сумління своїх душпастирів, заявляючи про євхаристійний голод. «Не треба людям відходити: дайте ви їм їсти, дайте те, що у вас є» (див. Мт. 14, 16), – свого часу сказав Христос апостолам у пустелі та зробив їх здатними нагодувати п’ять тисяч народу п’ятьма хлібинами і двома рибинами. Те саме каже Він сьогодні до своїх священників, маючи на увазі не лише потребу, що прагне заспокоєння земним хлібом, а й голод і спрагу Хліба Небесного. Наш працелюбний народ вміє на свій щоденний хліб заробити собі сам, але Хлібом Небесним його може нагодувати лише Христовий священник. Прислухаймося до цього волання про євхаристійний голод і духовну спрагу нашого народу!

Хоч обставини, у яких опинилося людство через пандемію, впливають на наше церковне життя, однак навіть у разі запровадження суворого карантину, ці зовнішні фактори не можуть паралізувати нас у нашому служінні та церковному житті, не можуть перешкодити нам, як Церкві, продовжувати опікуватися людськими душами. Однак необхідно задуматися над стилем і новими формами душпастирювання під час та, особливо, після закінчення пандемії коронавірусу. Я впевнений, що ця криза є нагодою до душпастирського навернення, про яке Папа Франциск говорить в Апостольському повчанні «Радість Євангелія» (27). Сьогодні на рівні Вселенської Церкви стверджується, що чи не єдиним найважливішим ефективним методом здійснення духовної опіки є супровід. Цей метод може допомогти священнослужителям не повертатися до «старої нормальності», яка була перед пандемією, а робити радикальні зміни на краще, починаючи з побудови здорових міжособових стосунків. При цьому належить переосмислити та перебудувати форму нашого душпастирювання, намагаючись бути поруч із людиною, супроводжуючи її на життєвому шляху. Щоб бути присутнім у житті своїх парафіян, щоб їх знати і вміти слухати, потрібно знайти до них дорогу через спілкування. Бути поруч із людиною, спілкуватися з нею та супроводжувати її в сучасних обставинах життя – це щось більше, аніж просто перейматися добром своїх парафіян.

У час пандемії ми дякуємо Богові за багатьох добрих душпастирів, які не просто пасивно перебувають біля своїх парафіян, а через проповідь Слова Божого, служіння Святих Таїнств і діла милосердя роблять видимим та присутнім Господа Бога поруч із людиною, зокрема в драматичні моменти її життя. Вони особисто супроводжують своїх вірних, віддають усіх себе на служіння їм, беруть на себе їхні труднощі та болі, співчувають їм у їхніх стражданнях і тішаться їхніми радощами. Запорукою успішного звершення нашої місії сьогодні та змістом душпастирського навернення, про яке говорить Святіший Отець, є  зміна способу бути зі своїми людьми, бути священником, спілкуватися із владою, громадськістю, молоддю та своїми парафіянами. Це важке, але важливе завдання!

Тож у сучасних обставинах священник покликаний будувати нову християнську культуру спілкування. Самота без спільноти може призвести до втечі, до відокремлення і навіть до глибокого розпачу. Мабуть, ми вже не раз переконувалися в тому, що життя в спільноті, де люди живуть у братній любові, вражає більше, аніж могутні та розкішні сакральні споруди. Тому ми покликані не тільки творити і прикрашати рукотворний храм, а й передусім плекати красу і велич нерукотворного храму – людини, і будувати Церкву як живу спільноту, як містичне Тіло Христове.

У час карантину ми наново відкрили для себе важливість міжособових стосунків і цінність людської солідарності, а ще – що ніхто з нас не спасеться сам, як часто повторює Папа Франциск. Ми зрозуміли, що вміння наживо спілкуватися, слухати і говорити, є більшою цінністю від усіх наших сучасних технологій, які, хоча й підтримують наше життя, допомагаючи нам брати участь у Службі Божій через соціальні мережі, проте ніколи не зможуть запевнити нам реальної зустрічі одне з одним та з живим Богом на спільній молитві. Ми можемо спілкуватися онлайн, але когось виховувати чи любити тільки онлайн – важко, практично неможливо. Тому завжди є необхідність здорових, повноцінних і автентичних людських стосунків.

Це важливе будування нового типу міжлюдських стосунків, заснованого на євангельській заквасці милосердної та співчутливої любові, нам слід розпочинати від найближчого оточення – нашої спільноти з єпископом та між собою. Припускаю, що кожен із вас уже переконався, наскільки важливими є живе спілкування та щирі стосунки в середовищі священнослужителів.

У день нашого рукоположення ми стали членами пресвітерського чину. Тож саме сьогодні важливо собі усвідомити, що цей чин не є чимось на зразок елітного клубу з особливими клерикальними привілеями. Це братерська жива спільнота найближчих Христових учнів та учасників Його священства. Оживлювала Святим Духом, вона повинна стати сьогодні для нашого духовенства простором взаємного слухання і підтримки, солідарності та взаємодопомоги, ділення своїми болями та радостями, невдачами та успіхами, – простором дозрівання в Христовому священстві. «Подивіться, як вони люблять один одного» – це були слова захоплення поганського суспільства, яке споглядало життя ранніх християн. Нехай ті самі слова стануть виявом захоплення сучасного світу, який побачать автентичну християнську солідарність наших спільнот. Одним із дієвих способів плекання такого священничого сопричастя є священничі братства, до створення та участі в яких я принагідно всіх вас заохочую.

Дорогі отці, ієромонахи, диякони та брати-семінаристи! Цього дня, коли ми святкуємо Встановлення Святого Таїнства Священства, прагну привітати  всіх вас із цим великим Божим даром для людини. Сердечно дякую, що свого часу ви відповіли на це Господнє покликання і, отримавши Таїнство Священства, цього дару не занедбуєте, але ним живете, у ньому зростаєте і приносите плоди. Цього дня вся Христова Церква на чолі зі своїм Главою – Ісусом Христом, молиться за вас! Нехай благодать Святого Духа покріпляє вас у цьому служінні, обдаровує креативністю та чутливістю до пошуків нових форм і способів його здійснення, аби щоразу краще допомагати сучасній людині пережити цілющу і спасенну зустріч із живим Христом у лоні наших церковних спільнот.

Входячи в цей пасхальний час, зичу вам небесної радості від здійсненого завдання, яку ми зможемо принести воскреслому Господеві за Його словом: «Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити» (Лк. 17, 10).

Благословення Господнє на вас!

† СВЯТОСЛАВ

 

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого мученика Євпсихія,
22 квітня 2021 року Божого

Офіційний медіаресурс
Сокальсько-Жовківської Єпархії УГКЦ
©2009–2021

Правлячий Єпископ: Кир Михаїл (Колтун)
Єпископ-помічник: Кир Петро (Лоза)

Контакти:
Адреса: 80300, м. Жовква, вул. Львівська, 7а
Телефон: 61-336