У суботу, 6 грудня 2025 р. Б., у празник святого Миколая, мир Ликійських чудотворця, на парафії святого Архистратига Михаїла в с. Воля-Висоцька, Жовківського протопресвітеріату, було освячено новозбудований храм на честь священномученика Йосафата Коциловського.

Богослужіння очолив єпископ Сокальсько-Жовківський Кир Петро Лоза у співслужінні численного духовенства та при великій кількості вірних. Єпископа на подвір’ї храму вітали діти та молодь парафії. Адміністратор парафії та ігумен Жовківського монастиря, отець Веніамин Чернега, ЧСВВ запросив владику очолити святкове богослужіння та здійснити чин освячення храму.

Богослужіння розпочалося освяченням престолу. Відтак відбувся процесійний хід з мощами, які було покладено на престіл. Стіни храму були помазані єлеєм і окроплені свяченою водою. Після читання Євангелія єпископ виголосив проповідь:

«Ми ввійшли, щоб освятити храм, який стає особливим даром, адже він є видимим знаком невидимої Божої присутності, знаком того, що Бог є зі своїм народом. Народ, який хоче віддавати славу Богові та свідчити свою вірність. У час, коли ворог нищить нашу землю, ми є свідками того, що потрібно не руйнувати, не стирати з лиця землі, а примножувати добро в світі, у якому живемо.

Сьогодні – свято Миколая Чудотворця, якого ми всі любимо. Це свято відкриває нам таємницю Божої доброти до людини. Миколай, який роздавав дари, не дивився, чи була людина доброю, чи чемною дитиною. Це свято про те, яким добрим є Бог, Який посилає свої ласки. А вже від людини залежить, наскільки ця доброта буде прийнята її серцем. Бог завжди добрий до нас, Він послав у світ Свого Сина.

Священномученик Йосафат Коциловський, єпископ Перемиський, у час війни пережив розділення єпархії, частина якої відійшла до Радянського Союзу. Він залишився вірним своїй Церкві. Як і всі єпископи, у 1945 році він був засуджений і репресований. У 1946 році його вдруге заарештували й утримували під Києвом. Він не витримав тортур і допитів, але залишився вірним…

Він написав коротке звернення до єпископів, у якому засвідчив вірність Апостольському престолу та Святішому Отцеві, і обіцяв не залишити Католицьку Церкву. Він був ревним почитателем святого Йосафата Кунцевича.

Сьогодні ми хочемо, щоб у нашій Церкві та в нашій єпархії, яка колись належала до Перемиської, пам’ять про тих, хто був вірний і великий, жила й надалі. Вшановуючи його, ми дякуємо за те, що він, як священник, монах і єпископ, вірно служив своїй Церкві. Ми потребуємо сили та підтримки з висоти, бо людських сил нам часто не вистачає.

Сьогодні, у час війни, є великим чудом те, що Господь протягом уже дванадцяти років дає нам силу вистояти і не впасти, хоч багато зла чиниться навколо. Зло можна подолати лише Божою силою. Свято Миколая – це свято світла й добра. Людина, як і святий Миколай, покликана уподібнюватися до Бога. Про нього знають навіть ті, хто не є християнами. Він умів скеровувати свою силу на те, щоб творити добро.

Ми дякуємо Богові за добро, яке Він посилає нам. Дякуємо всім, хто долучився до зведення цих стін. Ми є свідками творення добра у світі. Нехай Господь благословить нас чинити добро й уникати зла, щоб ми самі не стали його джерелом для ближніх. Нехай наші слова та вчинки будуть наповнені добром.

Освячуючи храм, ми просимо в Бога заступництва для нашого народу, а сьогодні також згадуємо день заснування української армії. Ім’я Миколай означає “перемога” – Божу силу та Божу перемогу».

Після завершення богослужінь було зачитано грамоту про освячення храму, а також подячні грамоти, якими відзначено жертводавців.

Пресслужба єпархії