У неділю, 19 липня 2026 року, парафія святого Йосафата у селі Підгір’я стала центром літургійного торжества. Місцева громада на чолі з отцем-адміністратором Тарасом Филистином зібралася на спільну молитву з нагоди освячення нового престолу. Урочисту Божественну Літургію та чин освячення очолив Преосвященний владика Петро Лоза, єпарх Сокальсько-Жовківський. Спільно з єпископом біля новозбудованого жертовника також молилося запрошене духовенство єпархії. Особлива атмосфера піднесення панувала у храмі, адже зведення та благословення нового вівтаря є символом духовного відродження парафії, її тривання у вірі та глибокої надії на мирне майбутнє Батьківщини.

Під час проповіді владика Петро Лоза звернувся до присутніх із глибоким богословським роз’ясненням значення жертовника в житті кожної християнської спільноти. Архиєрей детально розкрив величну суть престолу, як серця храму, де небо з’єднується із землею:

«Освячуючи престіл, пам’ятаймо про те, що це центральне місце в храмі, те найсвятіше, на якому звершується безкровна жертва нашого Спасителя. Де завжди, під час Служби Божої, Господь переісточує, перемінює хліб і вино у своє Тіло і Кров».

У часі проповіді єпископ звернув особливу увагу парафіян на важливість внутрішнього чування та глибокої довіри до Бога, роздумуючи над євангельським уривком про зцілення двох сліпців. Ієрарх наголосив, що сліпота фізична не завадила цим людям виявити колосальну силу духу, яка є прикладом для сучасних християн. Владика закликав громаду не опускати рук перед життєвими негараздами та особистими випробуваннями.

«Будучи сліпими, вони не втрачали надії, вони не опускали рук, а прийшли до цієї хати, там, де перебував Господь. І оця ходьба за Ісусом, це те, про що Ісус їх потім питає: “А чи вірите в те, що я можу зробити вам це чудо?”»

Продовжуючи проповідь, владика звернувся до реалій жорстокої війни, яку сьогодні переживає весь український народ та розділив із вірними біль невизначеності та душевного мороку, який часто приносить війна через щоденні втрати. Водночас він закликав кожного переконувати себе у Божому всемогутньому промислі навіть тоді, коли людські очі через сльози та розпач залишаються «закритими»:

«Можемо сказати: “Господи, сьогодні ми також не бачимо, ми не бачимо кінця, ми не бачимо, як це закінчиться, ми не знаємо, коли це станеться, ми не бачимо того, що буде з моїм народом завтра, що буде з моєю родиною завтра. В мене ці очі сьогодні закриті. Але я йду, Ісусе, до тебе, бо ти є той, хто здатний відкрити ці очі, хто здатний подарувати мені надію в те, що завтрашній день буде”».

Аналізуючи інше євангельське чудо — зцілення німого біснуватого чоловіка, єпископ закликав вірян плекати чистоту власних слів та оберігати свої серця від гріховних пасток: нарікань, заздрощів та лихослів’я. Звертаючись до громади, владика наголосив на важливості того, щоб людські уста завжди ставали інструментом Божого прославлення.

«Щоби ці уста не були в зависті, щоби ці уста не нарікали, щоби ці уста не лихословили, не промовляли поганих слів, щоби ті уста, якими ми розходимо прославляти Бога, ніколи не були розташовані до того, щоби щось з тих уст вийшло погане».

Окреме місце у повчальному слові архиєрея зайняла тема християнського свідчення у щоденному житті. Єпарх Сокальсько-Жовківський нагадав парафіянам села Підгір’я, що правдива християнська віра ніколи не може бути егоїстичною чи прихованою. Вона є даром, який вимагає активного ділення з ближніми через любов, розраду та підтримку, «бо живучи в цьому світі вірою, ніколи віра не є зарезервована тільки для мене. Якщо ми себе називаємо віруючими людьми, віруючими християнами, то віра завжди переповнює наше серце в тому, що ми, маючи ту радість перебувати в Божій присутності, маємо теж з цією радістю хочу поділитися з іншими».

На завершення урочистої Святої Літургії владика Петро Лоза висловив щиру вдячність отцю-адміністратору Тарасу Филистину за ревне пастирське служіння та дбайливе впорядкування святині. Слова вдячності пролунали також на адресу парафіян, жертводавців та запрошеного духовенства, які своєю працею та присутністю долучилися до спорудження нового вівтаря. Єпископ підкреслив, що цей новий престіл відтепер є непохитним духовним якорем для громади.