5 вересня 2026 року відбулася єпархіальна проща вірних і духовенства Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ до Марійського духовного центру «Зарваниця». Молитовна програма розпочалася в парафіяльному храмі біля чудотворної ікони Зарваницької Матері Божої, де прочани молилися акафіст, молебень та вервицю. Звертаючись до присутніх перед початком моління, владика Петро Лоза подякував за теплу зустріч у святому місці та пригадав слова зі свого служіння в Кохавині на Жидачівщині:

«Мати Божа вибрана: “Ти є нашою дорогою до неба. Ти є нашою дорогою до Ісуса”».

Після спільних молінь у парафіяльній церкві паломники вирушили процесійною ходою до відпустової площі. Там гостей привітав настоятель центру, подякувавши за чисельну присутність і вручивши традиційний хліб владиці Петрові. Головною подією дня стала Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив єпарх Сокальсько-Жовківський Петро Лоза у співслужінні з архиєпископом Василієм Семенюком та численним єпархіальним священством.

У своїй проповіді владика Петро зосередив увагу на змісті щирої молитви та її близькості до живої розмови між рідними:

«Коли дитина приходить до своїх батьків, коли друзі розмовляють одні з одним, коли люблячі серця є поряд, то завжди мають що один одному сказати. Є завжди оця потреба висловити все те, що криється в моєму людському серці».

За його словами, саме з таким наміром паломники прибули до святині — щоб довірити Богові свій біль, надії та турботи.

Роздумуючи над нинішніми випробуваннями для українського народу, єпископ зазначив:

«Тут, у стіп Твоєї Матері, ми просимо захисту. Ми просимо благословення. Ми просимо, щоби завершилася війна. Ми просимо благословення для нашої землі України».

Водночас архиєрей наголосив на потребі покаяння та взаємного прощення перед Божим обличчям.

Окрему увагу владика приділив прикладу Пресвятої Богородиці, чиє земне буття завжди було сповнене внутрішнього й дієвого руху назустріч Богові. Єпископ підкреслив, що Її послух слову архангела Гавриїла, відвідини родички Єлисавети та народження Христа у дорозі демонструють готовність цілковито довіряти Божому задуму, навіть у неспокої й труднощах.

Згадуючи Голгофську жертву та скорботу Богоматері біля гробу Її Сина, єпископ закликав християн не занепадати духом:

«Вона не сидить склавши руки, що вона не знеохочується, не зневірюється, що вона не відкидає цієї Божої волі, але вона старається бути послушною цьому Божому Слову, щоби його виконати в своєму житті і сказати: “Я — слугиня Господня, нехай мені станеться по твоєму слову”».

Окремі слова вдячності були скеровані українським військовим, які тримають оборону й дають можливість мирно звершувати молитву. Владика зазначив, що проща і кожна літургійна жертва приносяться за українських воїнів, захисників і захисниць.

Завершуючи проповідь, владика Петро закликав вірних повертатися до щоденного життя з оновленим серцем:

«Господи, Ти, Який змінюєш людське серце, Який змінюєш від зла до добра, Який змінюєш від того, що нам бракує, що Ти наповняєш Своєю Божою ласкою, що Ти, коли торкаєшся нашого людського життя, ті рани, які є на тілі нашого народу, ті втрати, які переживаємо не просто в тому матеріальному значенні, але найбільше ті втрати, коли йдеться про наших рідних і близьких осіб, які втратили своїх найрідніших на цій жахливій і несправедливій війні, Господи, що Ти є Той, Хто гоїш нас всіх, бо Ти є Воскресіння, Правда і Життя».

Особливою подією богослужіння стало дияконське рукоположення випускника Тернопільської Вищої Духовної Семінарії ім. Патріарха Йосипа Сліпого — Ростислава Діжака. Звертаючись до новопоставленого священнослужителя після завершення Літургії, владика побажав йому вірно служити Богові й Церкві та бути добрим свідком християнської віри. Також єпископ закликав вірян не боятися духовних покликань серед власних дітей і підтримувати тих, хто обирає священичий чи монаший шлях.

Після Літургії владика Петро подякував архиєпископу Василю Семенюку за гостинність, передав вітання митрополиту Теодору Мартинюку та відзначив хористів за молитовний спів. У відповідь архиєпископ Василь привітав прочан, подякував за організацію великої прощі й подарував владиці Петрові копію Зарваницької ікони.

На прохання архиєпископа Василя все духовенство та вірні на площі спільно виконали духовний гімн «Боже великий, єдиний». Потім архиєпископ поділився свідченнями про відновлення Зарваниці наприкінці 1980-х років та розповів про численні зцілення біля джерела, наголосивши на потребі постійної молитовної й дієвої підтримки Збройних сил України.

Опісля всі учасники богослужіння вирушили до джерела, де відбувся чин освячення води. Вірні мали змогу вмитися цілющою водою та набрати її для своїх родин і домівок.

Пополудні паломники зібралися біля хреста для молитви Хресної дороги та поминальної панахиди. Владика Петро наголосив, що пам’ять про полеглих захисників має базуватися на надії на Христове Воскресіння, адже Бог є Богом живих, а не мертвих.

Проща завершилася біля останньої XIV стації та символічного гробу Спасителя, де владика Петро поділився роздумами про глибину відкуплення:

«Тяжко є збагнути, яке то велике Боже милосердя і Його любов до людини. Це я, це всі ми, люди, ті, хто є грішники, мали бути розп’яті на тому хресті. Але на Голгофі Господь говорить і промовляє, що: “Я помру за тебе, щоби ти міг жити вічно”».

Наостанок єпископ і прочани помолилися в наміренні Святішого Отця, просячи Божої мудрості для церковного проводу й сил для творення миру, добра та нового життя.