Неділя Антипасхи, 19 квітня 2026 року, стала для громади прокатедрального храму святого священномученика Йосафата у Жовкві днем особливого духовного торжества. Поки світ ще відлунює великодніми дзвонами, парафія пережила власну «Пасху» — оновлення свого серця через чин освячення нового престолу, який очолив Преосвященний владика Петро Лоза, єпарх Сокальсько-Жовківський. Ця подія стала не просто адміністративним оновленням інтер’єру, а глибоким свідченням того, що живий Бог перебуває посеред свого народу.

Розмірковуючи над значенням восьмого дня після Воскресіння, владика Петро наголосив на постаті апостола Томи, чиє невірство обернулося для нас благословенням. Тома, який шукав доказів, отримав від Господа запрошення торкнутися Його ран, що зрештою вилилося у найвеличніше визнання віри: «Господь мій і Бог мій!». Саме це гасло стало центральною темою свята, закликаючи кожного вірянина визнати присутність Христа у власному житті та під видами хліба і вина на новоосвяченому престолі.

Поява нового престолу у Жовкві — це історія поступового відродження після десятиліть забуття. Владика пригадав часи, коли церква лише ставала свобідною і громада відновлювала стіни та дах храму з обмеженими можливостями. Тодішній престіл був споруджений у складних умовах, проте сьогодні, завдяки зусиллям настоятелів та жертовності парафіян, храм отримав гідний та величний вівтар, що гармонійно доповнює красу цієї святині.

Сам чин освячення був сповнений глибокого символізму та трепету, особливо з урахуванням рідкісного в насш час вкладання мощей св. свшнмч. Йосафата. Архієрей пояснив вірним, що престіл є місцем, де звершується безкровна жертва, тому його необхідно було «вмити», «напоїти кров’ю» та намастити пахощами. Оновлений вівтар став тим духовним центром, з якого виходять усі необхідні ласки для повноти християнського життя, перетворюючи кожну літургію на зустріч із воскреслим Спасителем.

У своїй проповіді єпископ також підкреслив, що престіл є фундаментом нашої віри, на якому Господь чекає кожного, хто «втомлений і обтяжений». Кожна неділя у храмі є малою Пасха, перехідом від смерті до життя, де віруюча людина досвідчує спокій у душі. «Якщо я є з Богом, то хто чи що може бути проти мене?», — цитував владика апостола Павла, запевняючи, що присутність Христа на цьому престолі є нашою найбільшою силою.

Окрім престолу, архіпастир освятив і новий величний світильник, нещодавно придбаний для храму. Це світло, за словами владики, має стати для кожного нагадуванням про світло Божої любові, яке освічує кожну людину, що приходить у цей світ. Таким чином, матеріальні елементи храму стали видимими знаками невидимої Божої опіки над Жовківською громадою.

Особливу атмосферу свята підкреслила присутність численного духовенства з різних парафій міста, зокрема представників римо-католицької спільноти. Владика Петро подякував адміністратору о. м. Михайлу Ткачіву та отцю сотруднику Віталію Лупію за їхнє невтомне служіння. Єдність священства, яку ми бачили навколо нового престолу, стала живою іконою Церкви, де кожен від настоятеля до жертводавця долучився до великої справи прослави Божого імені.

Спільна молитва громади завершилася урочистим виконанням духовного гімну «Боже великий, єдиний», що у контексті нинішніх випробувань України звучало особливо гостро. Владика закликав вірян просити у Господа сил пережити всі труднощі, вірячи у перемогу життя над смертю. Адже престіл — це також місце молитви за наших воїнів та за мир, який Господь двічі обіцяв своїм учням у неділю Антипасхи.

На завершення урочистостей кожен присутній мав змогу приступити до мирування та отримати шматочок святого Артоса, що цілий тиждень символізував присутність Воскреслого серед нас. Також віряни отримали пам’ятні образочки на згадку про цю історичну подію. Ці маленькі знаки уваги стануть нагадуванням про те, що сьогодні у Жовкві ми не просто освятили дерево чи камінь, а відкрили нову сторінку у спілкуванні з Творцем.

Бажаємо громаді прокатедрального собору свщмч. Йосафата, аби цей новий престіл завжди був осереддям їхньої віри та любові. Нехай Господь, який воскрес і переміг смерть, дарує кожному парафіянину відчуття власного «восьмого дня» — дня вічного світла та надії. Нехай ця оновлена святиня приваблює нові душі, а молитва, що підноситиметься звідси, принесе довгоочікуваний мир нашій українській землі.

Стаття: бр. Тарас Дідик